Ми зустрілись з ним, як завжди, в нашому кафе на Подолі. Маленька тераса на два столики, день тільки-но починався: офісні працівники поспішали в свої опен спейси, хіпстери, в притаманній їм манері з кавою в руках, проїджали на самокатах повз, із сусідньої пекарні доносився аромат свіжоспечених круасанів.
Він, як і завжди прийшов вчасно. Бездоганно одягнений: білі стильні чіноси, зверху такий же білий піджак в стилі кежуал, засмаглі щиколотки в бежевих лоферах.
«Ну що, розповідай.» почав він без прелюдій.
«Господи, ти як завжди - з місця в кар‘єр! Добре… Ну що я… Працюю, кручусь. Щось виходить, щось ні. Нещодавно познайомилась з хлопцем. Ніби прикольний. Не знаю… Мені з ним весело, ну і цікаво дуже. Він створює бренди, розробляє якісь стратегії для компаній... Корочше, повна протилежність моїй неструктурній творчій натурі. Але, тим не менш… Подивимось…»
«Ну, з хлопцем зрозуміло. А ти сама як?»
«Не знаю. Ніби все добре, але чогось все одно, ніби не вистачає. Адреналіну якогось чи що... О, доречі, про адреналін! Я лечу з друзями в Лісабон, половити трохи хвилі.
«Так? А коли?»
«Сьогодні ввечорі літак.»
В цей момент він вперше за всю розмову пильно подивився мені в очі.
«О, нарешті! А то, мені здавалося, що ти мене зовсім не слухаєш. Сидиш в своєму планшеті, щось там натискаєш, і фабиш мене. Знаєш, взагалі що таке «фабінг»?
«Ні, я ці ваші модні слівця пагано розумію.»
«Ну, мені здається, що ти часто ігноруєш мене: мої звернення до тебе, прохання…»
Бог посміхнувся, так, що в куточках його очей з‘явились охайні зморшки.
«Нагадати тобі притчу про «сліди на піску»?
«Та ні… Просто…» - я занурила погляд у свою каву і задумалась - «Що ти там взагалі робиш у своєму планшеті?» - майже з викликом запитала я, намагаючись чи то змінити тему, чи справді, перший раз за все наше знайомство проявила цікавість.
«Виявляю і лагоджу баги.»
«Типу, як айтішнік?»
«Типу… Виправляю все те, що ви люди, назвали б потім «фатальними дрібницями».
«А… це ті історії, коли хтось не повинен бути десь, і потім з ним щось трапляється, або, як в фільмі «Ефект метелика», коли якась дрібниця може призвести до незворотніх наслідків? Круто…»
«Так круто… Сьогодні, тільки щось програма глючить.» Він нахмурився і надовго замовк.
«Слухай, ну я справді вже повинна бігти. Вибач, що нечасто бачимось. Класні лофери у тебе до речі. А кажеш, що не встигаєш за модою!»
Вона подморгнула своєму візаві, зробила останній ковток кави, і вже майже на ходу почула: «Не сідай сьогодні на той літак.»
«Чому?»
«Я ж кажу: сьогодні програма глючить.»
Він, як і завжди прийшов вчасно. Бездоганно одягнений: білі стильні чіноси, зверху такий же білий піджак в стилі кежуал, засмаглі щиколотки в бежевих лоферах.
«Ну що, розповідай.» почав він без прелюдій.
«Господи, ти як завжди - з місця в кар‘єр! Добре… Ну що я… Працюю, кручусь. Щось виходить, щось ні. Нещодавно познайомилась з хлопцем. Ніби прикольний. Не знаю… Мені з ним весело, ну і цікаво дуже. Він створює бренди, розробляє якісь стратегії для компаній... Корочше, повна протилежність моїй неструктурній творчій натурі. Але, тим не менш… Подивимось…»
«Ну, з хлопцем зрозуміло. А ти сама як?»
«Не знаю. Ніби все добре, але чогось все одно, ніби не вистачає. Адреналіну якогось чи що... О, доречі, про адреналін! Я лечу з друзями в Лісабон, половити трохи хвилі.
«Так? А коли?»
«Сьогодні ввечорі літак.»
В цей момент він вперше за всю розмову пильно подивився мені в очі.
«О, нарешті! А то, мені здавалося, що ти мене зовсім не слухаєш. Сидиш в своєму планшеті, щось там натискаєш, і фабиш мене. Знаєш, взагалі що таке «фабінг»?
«Ні, я ці ваші модні слівця пагано розумію.»
«Ну, мені здається, що ти часто ігноруєш мене: мої звернення до тебе, прохання…»
Бог посміхнувся, так, що в куточках його очей з‘явились охайні зморшки.
«Нагадати тобі притчу про «сліди на піску»?
«Та ні… Просто…» - я занурила погляд у свою каву і задумалась - «Що ти там взагалі робиш у своєму планшеті?» - майже з викликом запитала я, намагаючись чи то змінити тему, чи справді, перший раз за все наше знайомство проявила цікавість.
«Виявляю і лагоджу баги.»
«Типу, як айтішнік?»
«Типу… Виправляю все те, що ви люди, назвали б потім «фатальними дрібницями».
«А… це ті історії, коли хтось не повинен бути десь, і потім з ним щось трапляється, або, як в фільмі «Ефект метелика», коли якась дрібниця може призвести до незворотніх наслідків? Круто…»
«Так круто… Сьогодні, тільки щось програма глючить.» Він нахмурився і надовго замовк.
«Слухай, ну я справді вже повинна бігти. Вибач, що нечасто бачимось. Класні лофери у тебе до речі. А кажеш, що не встигаєш за модою!»
Вона подморгнула своєму візаві, зробила останній ковток кави, і вже майже на ходу почула: «Не сідай сьогодні на той літак.»
«Чому?»
«Я ж кажу: сьогодні програма глючить.»