Дане поняття може відноситися до будь-чого, проте мені хочеться розкрити його саме з позиції людської краси, а точніше - краси жіночої.
Я народилася в сім’ї, де дійсно красиві не тільки жінки, але і чоловіки. Мама завжди вважала себе дуже красивою жінкою і з підліткового віку намагалася «привити мені почуття краси».
Я завжди була «м‘яких форм». Мама відвела мене на бальні танці у 5 років, щоб я схудла. Я про це не знала до певного віку, і добре) Проте, не все так просто було і однозначно з визначенням параметрів краси для мене. Річ у тому, що мама хотіла бачити мене красивою стрункою, а бабуся (мамина мама), яка мала чималі форми і завищену самооцінку (і також була красивою), - хотіла бачити мене пухкенькою і хвалила мене, коли я багато їла. Інша бабуся казала, що треба бути з формами, але не худою. Тітка виходила заміж дуже повною, а згодом схудла в 3 рази. Хоча її чоловік каже, що любив іі тільки повною. Різні стандарти краси у значущих для мене людей створили у мене внутрішній конфлікт так, що однозначно з формами краси, які вважаю привабливими саме я, я визначилася чи не в цьому році. Тільки що, пишучи це есе, я усвідомила, що те, що я люблю кидатися в крайнощі і досягати свого апогею повноти, а потім різко худнути, можливо для того, щоб «задовольняти періодично запити краси всіх значущих для мене жінок».
Це дійсно нагальна, але і складна тема для мене. Адже окрім теми краси форм, майже не щодня мама коментувала, яка жінка красива, а яка ні.
Мені знадобилися десятки років, щоб сформувати власну позицію і щодо цього. «Диви яка страшна пішла тьотя Ніна, ну страшна, хоча б підмалювалася та сивину покрасила», - завжди казала моя мама на красиву, проте скромну у стилі сусідку.
Таким чином, в свої 20 я чітко знала, що «довгий ніс - це некрасиво, короткі вії - негарно, криві ноги - неестетично, а зайва вага - то жах».
Так в підлітковому віці (на ґрунті маминих коментарів) я відчула глибоке розчарування, виявивши ледь помітну горбику на своєму носі і констатувавши: «ось якби її не було, моє лице було б ідеальне, а так ні - не ідеальне, точно не красиве».
Тільки років через 10 я чітко зрозумію, що горбика - це моя «драбинка» до унікальності і те, що відрізняє мене від інших і робить живою, а не лялькою.
А ще через 10 років я остаточно зрозумію, що природню красу можна понівичити негативними емоціями, нездоровим способом життя, неповагою до себе тощо, а не ідеальна за прийнятими канонами зовнішність може виглядати красивіше, ніж недоглянута природня краса, якщо виробити власний стиль, якісно доглядати за собою та випромінювати щирі позитивні емоції та впевненість у собі.
І тоді ж я зрозумію, що моя мама така красива не тому, що вона дійсно такааа красива, а бо вона любить себе, відчуває себе красивою та доглядає за собою. Таке комбо дає оточуючим відчуття того, що вона - красива.
Нещодавно познайомилася з дуже красивою фізично жінкою, але зловила себе на думці, що аналізуючи її особистість я скоріше виділю, що вона розумна, але не красива. В приватній розмові дізнаюся, що не дивлячись на шалену фігуру та ідеально правильні риси обличчя, жінка не відчуває себе красивою через певні дитячі травми.
Одна з моїх родичок - ну дуже красива від природи жінка, але така зла, що в неї до 30 років лице набуло глибоких некрасивих мімічних зморшок. Тобто природня краса понівичилася систематичними негативними емоціями. І це є приклад «негарноі краси».
Знаю дівчину, яка реально страшна (на лице), а якщо точніше - ніяка, що моль, в неї немає майже губ, брів, вій, ледь помітний ніс, якщо судити за законами пропорцій, і вона просто худа і мала, ну зовсім нічим не цікава; але вона мала кошти, щоб стильно одягатися, завжди була доглянута, впевнена в собі і завжди посміхалася. Я думаю, що вона відчувала себе красивою. І це почуття передавалося оточуючим. І це є приклад «гарної некраси».
По-справжньому красива жінка (в моєму розумінні) - це та, що має природню красу, власну думку щодо того, що є для неї красивим, сама вважає себе красивою, веде здоровий спосіб життя, поважає себе настільки, щоб щоденно якісно доглядати за собою, має внутрішню красу, відчуває переважно позитивні емоції, доброзичливо комунікує з оточуючими та має сміливість все це нести з достоїнством, не дивлячись на численні заздрощі оточуючих. Якщо у природньо красивої жінки немає хоча б одного з цих компонентів, вона швидко провалиться у «негарну красу». Природня краса «зобов‘язує» гірше, ніж дорога сукня.
Чесно, я вважаю, що жінці з посередньою зовнішністю, яка полюбила себе, свої недоліки, навчилася за собою доглядати та підкреслювати свої достоїнства набагато легше бути красивою, ніж тій, яка народилася красивою. Бо це як і з кар‘єрою. Дитина, яка народилася у багатій сім’ї, має менше мотивації будувати кар‘єру, ніж та, що народилася у бідній та йде до своєї мети. Так і якщо ти вже народилася супер гарною, відсутня мотивація до надмірного догляду. І так пустивши себе «у вільне плавання» можна в один момент виявити свою природню занедбану красу менш цікавою ніж «гарна некраса» жінки, яка будувала свою «штучну красу» з самісінької некраси свого дитинства.
І це те, куди я нажаль іноді провалююсь, адже бути завжди красивою та вміти витримувати заздрісні погляди суперниць - це той ще челендж, і іноді простіше занедбати себе і вийти в площину негарної краси ...
І один із моїх страхів - це колись виявити, що не залишилося більше сил відстоювати своє право на красу та остаточно себе занедбати.Гарна некраса
Я народилася в сім’ї, де дійсно красиві не тільки жінки, але і чоловіки. Мама завжди вважала себе дуже красивою жінкою і з підліткового віку намагалася «привити мені почуття краси».
Я завжди була «м‘яких форм». Мама відвела мене на бальні танці у 5 років, щоб я схудла. Я про це не знала до певного віку, і добре) Проте, не все так просто було і однозначно з визначенням параметрів краси для мене. Річ у тому, що мама хотіла бачити мене красивою стрункою, а бабуся (мамина мама), яка мала чималі форми і завищену самооцінку (і також була красивою), - хотіла бачити мене пухкенькою і хвалила мене, коли я багато їла. Інша бабуся казала, що треба бути з формами, але не худою. Тітка виходила заміж дуже повною, а згодом схудла в 3 рази. Хоча її чоловік каже, що любив іі тільки повною. Різні стандарти краси у значущих для мене людей створили у мене внутрішній конфлікт так, що однозначно з формами краси, які вважаю привабливими саме я, я визначилася чи не в цьому році. Тільки що, пишучи це есе, я усвідомила, що те, що я люблю кидатися в крайнощі і досягати свого апогею повноти, а потім різко худнути, можливо для того, щоб «задовольняти періодично запити краси всіх значущих для мене жінок».
Це дійсно нагальна, але і складна тема для мене. Адже окрім теми краси форм, майже не щодня мама коментувала, яка жінка красива, а яка ні.
Мені знадобилися десятки років, щоб сформувати власну позицію і щодо цього. «Диви яка страшна пішла тьотя Ніна, ну страшна, хоча б підмалювалася та сивину покрасила», - завжди казала моя мама на красиву, проте скромну у стилі сусідку.
Таким чином, в свої 20 я чітко знала, що «довгий ніс - це некрасиво, короткі вії - негарно, криві ноги - неестетично, а зайва вага - то жах».
Так в підлітковому віці (на ґрунті маминих коментарів) я відчула глибоке розчарування, виявивши ледь помітну горбику на своєму носі і констатувавши: «ось якби її не було, моє лице було б ідеальне, а так ні - не ідеальне, точно не красиве».
Тільки років через 10 я чітко зрозумію, що горбика - це моя «драбинка» до унікальності і те, що відрізняє мене від інших і робить живою, а не лялькою.
А ще через 10 років я остаточно зрозумію, що природню красу можна понівичити негативними емоціями, нездоровим способом життя, неповагою до себе тощо, а не ідеальна за прийнятими канонами зовнішність може виглядати красивіше, ніж недоглянута природня краса, якщо виробити власний стиль, якісно доглядати за собою та випромінювати щирі позитивні емоції та впевненість у собі.
І тоді ж я зрозумію, що моя мама така красива не тому, що вона дійсно такааа красива, а бо вона любить себе, відчуває себе красивою та доглядає за собою. Таке комбо дає оточуючим відчуття того, що вона - красива.
Нещодавно познайомилася з дуже красивою фізично жінкою, але зловила себе на думці, що аналізуючи її особистість я скоріше виділю, що вона розумна, але не красива. В приватній розмові дізнаюся, що не дивлячись на шалену фігуру та ідеально правильні риси обличчя, жінка не відчуває себе красивою через певні дитячі травми.
Одна з моїх родичок - ну дуже красива від природи жінка, але така зла, що в неї до 30 років лице набуло глибоких некрасивих мімічних зморшок. Тобто природня краса понівичилася систематичними негативними емоціями. І це є приклад «негарноі краси».
Знаю дівчину, яка реально страшна (на лице), а якщо точніше - ніяка, що моль, в неї немає майже губ, брів, вій, ледь помітний ніс, якщо судити за законами пропорцій, і вона просто худа і мала, ну зовсім нічим не цікава; але вона мала кошти, щоб стильно одягатися, завжди була доглянута, впевнена в собі і завжди посміхалася. Я думаю, що вона відчувала себе красивою. І це почуття передавалося оточуючим. І це є приклад «гарної некраси».
По-справжньому красива жінка (в моєму розумінні) - це та, що має природню красу, власну думку щодо того, що є для неї красивим, сама вважає себе красивою, веде здоровий спосіб життя, поважає себе настільки, щоб щоденно якісно доглядати за собою, має внутрішню красу, відчуває переважно позитивні емоції, доброзичливо комунікує з оточуючими та має сміливість все це нести з достоїнством, не дивлячись на численні заздрощі оточуючих. Якщо у природньо красивої жінки немає хоча б одного з цих компонентів, вона швидко провалиться у «негарну красу». Природня краса «зобов‘язує» гірше, ніж дорога сукня.
Чесно, я вважаю, що жінці з посередньою зовнішністю, яка полюбила себе, свої недоліки, навчилася за собою доглядати та підкреслювати свої достоїнства набагато легше бути красивою, ніж тій, яка народилася красивою. Бо це як і з кар‘єрою. Дитина, яка народилася у багатій сім’ї, має менше мотивації будувати кар‘єру, ніж та, що народилася у бідній та йде до своєї мети. Так і якщо ти вже народилася супер гарною, відсутня мотивація до надмірного догляду. І так пустивши себе «у вільне плавання» можна в один момент виявити свою природню занедбану красу менш цікавою ніж «гарна некраса» жінки, яка будувала свою «штучну красу» з самісінької некраси свого дитинства.
І це те, куди я нажаль іноді провалююсь, адже бути завжди красивою та вміти витримувати заздрісні погляди суперниць - це той ще челендж, і іноді простіше занедбати себе і вийти в площину негарної краси ...
І один із моїх страхів - це колись виявити, що не залишилося більше сил відстоювати своє право на красу та остаточно себе занедбати.Гарна некраса