Буває кажуть фразу «як грім серед ясного неба», а я б сказала навпаки «серед грому ясне небо» це про мій Матеус! Ви знаєте, з самого початку мною керував інтерес, цікавість пописати есе, поринути у світ відчуттів, подумати про велике…та після першого есе я подумала, що зробила помилку, побачивши есе інших учасників, інші високі розуми, інтелектуально розумні висновки та глибину людей, думала, ого, що мені тут робити, мабуть, я помилилась дверю, мені або ще зарано або взагалі не для мене.
Далі перші коментарі, ох, прийшлося нелегко, особливо, коли твоє ідеальне Я дуже пильнує та права на помилку, на спроби або НЕ креативність, НЕ глибину думок, НЕ ідеальність, в тебе немає, або все гарно та одразу давай, або нічого.
Пам’ятаю Ольги коментар після першого есе «навчилися бути гарною дівчинкою, а поганою ні» OMG! Так я ж такою і хочу здаватися, я ж «вилизала» той текст, щоб показати свою хорошість, а тут ні, хорошість не актуальна, давай себе покажи, свою живу, справжню частину. А може не треба?! Голос зсередини продовжував сердито.
Кожна неділя це був новий виклик, нові переживання, нові розкопки чогось неочікуваного, я занурилася в печеру і пішла темними коридорами …
Злість на Ольгу і Тетяну мене не покидала, я то «вимагала» признання себе, то знецінювала всі коментарі у свою адресу: угу, відкритості мало, угу з жертви виходити, угу відчувати себе та своє сприйняття теми та відтворити це в фото/малюнку, ні, будь ласка, прийміть мене такою тут і зараз … тише, вдих - видих, тише, я повторювала це собі постійно.
Йшов час, йшла і я… падала, підводилася, знову падала, знову йшла…
Я відчувала і злість, і втому, і ідеалізацію до Ольги та Тетяни, а потім знецінення, це був вінегрет почуттів, які ходили по колу.
Чи хотілося піти з проекту ? Звісно, навіть не буду намагатися заперечувати, тому що хочу відвертості. Я йшла з Матеус кожного разу, коли щось було не по моєму, коментар не такий, лайків не та кількість, яку я б хотіла бачити, малюнки не виходять, думки не сходяться гармонійно в один текст, Тетяна просить глибини та своїх відчуттів, Боже, що я тут роблю?! Все, збираю валізу та йду в свій звичний “кокон”. Потім я дещо навчилася, відкладала телефон і йшла робити щось інше, просто щось інше, казала собі: давай почекаємо до завтра, ти можеш піти з проекту, проте, давай почекаємо. Потрібен був час для заспокоєння бурі емоцій, бажання бути кращою, бажання вміти все й одразу, я просто йшла робити що не будь..проходив час і я верталася до наступного есе, шукала у своїх лабіринтах відповіді, запрошувала Реальне Я на розмову, намагалася його слухати.
Чому залишилася? В мені боролися дві частини мене, Ідеальна і Реальна, одна дуже гучна, емоційна, різка, з аутоагресією за будь-яке “не співпадає”, а друга спокійна, послідовна, продумана й от ця друга перемагала, якій цікаво пізнавати себе, занурюватися в темну печеру та шукати відповіді на такі давні запитання, змінювати себе на краще, розуміти себе та бути на “ТИ”, ось це мені й давав Матеус. Ні, це не значить, що я зцілилася і стала вся така “свята”, це значить для мене, що я отримала нове бачення, новий погляд на різні теми, нову можливість завтра спробувати по іншому замість звичного сценарію.
Я щиро, сердечно і безмежно вдячна Вам Ольга і Вам Тетяна, ви стали для мене провідниками в темній печері, які підсвічували ліхтариком, куди мені йти далі. Мені було безмежно цікаво досліджувати себе, бути в команді інших талановитих людей, бути поруч з вами, відчувати підтримку! Я думаю, що Матеус - це одне з найкращого, що зі мною колись ставалося, дуже дякую. Мій Матеус, ти тепер в моїй власній історії життя. Навіть трохи сумно, що вже кінець проекту, я ж тільки розписалася…)
Далі перші коментарі, ох, прийшлося нелегко, особливо, коли твоє ідеальне Я дуже пильнує та права на помилку, на спроби або НЕ креативність, НЕ глибину думок, НЕ ідеальність, в тебе немає, або все гарно та одразу давай, або нічого.
Пам’ятаю Ольги коментар після першого есе «навчилися бути гарною дівчинкою, а поганою ні» OMG! Так я ж такою і хочу здаватися, я ж «вилизала» той текст, щоб показати свою хорошість, а тут ні, хорошість не актуальна, давай себе покажи, свою живу, справжню частину. А може не треба?! Голос зсередини продовжував сердито.
Кожна неділя це був новий виклик, нові переживання, нові розкопки чогось неочікуваного, я занурилася в печеру і пішла темними коридорами …
Злість на Ольгу і Тетяну мене не покидала, я то «вимагала» признання себе, то знецінювала всі коментарі у свою адресу: угу, відкритості мало, угу з жертви виходити, угу відчувати себе та своє сприйняття теми та відтворити це в фото/малюнку, ні, будь ласка, прийміть мене такою тут і зараз … тише, вдих - видих, тише, я повторювала це собі постійно.
Йшов час, йшла і я… падала, підводилася, знову падала, знову йшла…
Я відчувала і злість, і втому, і ідеалізацію до Ольги та Тетяни, а потім знецінення, це був вінегрет почуттів, які ходили по колу.
Чи хотілося піти з проекту ? Звісно, навіть не буду намагатися заперечувати, тому що хочу відвертості. Я йшла з Матеус кожного разу, коли щось було не по моєму, коментар не такий, лайків не та кількість, яку я б хотіла бачити, малюнки не виходять, думки не сходяться гармонійно в один текст, Тетяна просить глибини та своїх відчуттів, Боже, що я тут роблю?! Все, збираю валізу та йду в свій звичний “кокон”. Потім я дещо навчилася, відкладала телефон і йшла робити щось інше, просто щось інше, казала собі: давай почекаємо до завтра, ти можеш піти з проекту, проте, давай почекаємо. Потрібен був час для заспокоєння бурі емоцій, бажання бути кращою, бажання вміти все й одразу, я просто йшла робити що не будь..проходив час і я верталася до наступного есе, шукала у своїх лабіринтах відповіді, запрошувала Реальне Я на розмову, намагалася його слухати.
Чому залишилася? В мені боролися дві частини мене, Ідеальна і Реальна, одна дуже гучна, емоційна, різка, з аутоагресією за будь-яке “не співпадає”, а друга спокійна, послідовна, продумана й от ця друга перемагала, якій цікаво пізнавати себе, занурюватися в темну печеру та шукати відповіді на такі давні запитання, змінювати себе на краще, розуміти себе та бути на “ТИ”, ось це мені й давав Матеус. Ні, це не значить, що я зцілилася і стала вся така “свята”, це значить для мене, що я отримала нове бачення, новий погляд на різні теми, нову можливість завтра спробувати по іншому замість звичного сценарію.
Я щиро, сердечно і безмежно вдячна Вам Ольга і Вам Тетяна, ви стали для мене провідниками в темній печері, які підсвічували ліхтариком, куди мені йти далі. Мені було безмежно цікаво досліджувати себе, бути в команді інших талановитих людей, бути поруч з вами, відчувати підтримку! Я думаю, що Матеус - це одне з найкращого, що зі мною колись ставалося, дуже дякую. Мій Матеус, ти тепер в моїй власній історії життя. Навіть трохи сумно, що вже кінець проекту, я ж тільки розписалася…)