Історія перша. 2017-2019 роки.
Коли я побачила його вперше у стінах офісу колишньої компанії, він був статний, зрілий, з бородою, сильний чоловік, майже як тато, злиття … проекція тата в нього … дай мені, будь ласка, те, що мені так потрібно: увагу, тепло, любов....
Далі погляди, усмішки, привітні вітання в коридорі, його пропозиція зустрітись на каву. О Боже, так, це сталося, пританцьовуючи раділа я, він мій, думала я.
З часом у нас стався роман, подихи переросли в поцілунки, погляди в обійми, пристрасть, поєднання тіл, я щаслива, бо він мій, а це головне для мене, таааак!
Зовсім скоро я поселила його у своїй голові, створила омріяний, вигаданий світ та заснула, відключила кисень з реальністю. Ми в цьому світі розмовляли з ним годинами, радилися, я слухала яка я для нього чудова, неперевершена. Я вийшла заміж за нього, ми мандрували світом, робили що завгодно, я його зваблювала, а він червонів від мене, це щастя було для мене! Круто, правда? Проте той самий чоловік, про якого йде мова, в реальному житті мав свою історію, ми бачилися всього да нічого, та це не головне було для мене, є об'єкт, а все інше я домалюю. Створений уявний чарівний світ став для мене будинком, я там народжувала з ним дітей, переживала щастя та горе разом, а життя на планеті Земля тим часом йшло повз... Відкривши очі у справжній реальності, з часом збагнула, що то був сон, сон наяву, в якому був один герой - я сама, а той чоловік, він продовжував жити своє інше життя, реально ми з ним були зовсім не довго та хіба це привід для мене завершити стосунки?!
Історія друга. 2021 рік.
Йду я ранком собі на роботу, навушники грають гарну пісню, погодка добра, супер. Заходжу у метро і під ритм музики бачу червону доріжку, оплески, ліхтарі дають потрібне світло, увага вся на мені, а я йду... яка краса, ось ця мить насолоди, майже райська, я зірка і тільки я одна і пішла, пішла, пішла крутячи стегнами... як у фільмі "Службовий Роман, епізод про Походку", так я ледве не вийшла із метро, прокинулася на виході, куди?! кажу я собі! Леді, ти на роботу їдеш, прокидайся, спускайся сірими сходами назад до потягу та поїхали, про мрію зірки потім ... ну його в баню, так і роботу можна прогуляти ходячи по тому подіуму ...
Історія третя. 2023 рік.
Сіла за кермо, вихідний день, їду до косметолога. Поглинаючи очима дорогу поступово ухожу в сон наяву, я в реальності й ні одночасно, звуки стають тихіше, фокус тільки на машину попереду, у цей раз я занурилася в нездійсненне щастя, інше життя, яке чудове, світле, посипане цукровою пудрою, мені там легко та добре, вау, я так хочу! Крізь сон я чую вдалині сигнал машини, що це? кому це? повертаючи голову направо я бачу авто, яке їде на мене, моя нога автоматично нажимає педаль стоп, я прокидаюся, лякаюся, не розумію що сталося! Під власним гіпнозом я порушила правила дорожнього руху та все могло закінчитися не так, як уві сні ... Фух, я тут, я жива, я пишу 6-е есе, я йду далі.
Сон наяву - це наче лягти в капсулу, заморозити себе та проживати паралельне життя, життя з одним героєм - собою, всі інші це манекени, яких ти розмальовуєш, як тобі захочеться. Коли твоє тіло відслоюється від усвідомленості, легені, серце працюють, очі відкриті та ти далеко не тут. Це солодка жага до фантазування про зефірні замки, де кожен день ти новий герой, ти хто завгодно, то солодка дівчинка, то безжальний монстр, а головне, що все це вирішуєш тільки ти.
Страшно жити уві сні, який знаходиться у паралельній реальності з планетою Земля, де є ти, інші люди, процеси та ти далеко не на все можеш повпливати, є варіант вчитися жити в реальному світі, пізнавати себе, інших, бути тут - онлайн, а є варіант все життя прожити у снах, де ти дивишся кіно, якого не існує і тільки в перервах між сеансом підключаєшся до всесвіту, де початково була створена твоя ДНК. Я за перший варіант все ж таки.
Коли я побачила його вперше у стінах офісу колишньої компанії, він був статний, зрілий, з бородою, сильний чоловік, майже як тато, злиття … проекція тата в нього … дай мені, будь ласка, те, що мені так потрібно: увагу, тепло, любов....
Далі погляди, усмішки, привітні вітання в коридорі, його пропозиція зустрітись на каву. О Боже, так, це сталося, пританцьовуючи раділа я, він мій, думала я.
З часом у нас стався роман, подихи переросли в поцілунки, погляди в обійми, пристрасть, поєднання тіл, я щаслива, бо він мій, а це головне для мене, таааак!
Зовсім скоро я поселила його у своїй голові, створила омріяний, вигаданий світ та заснула, відключила кисень з реальністю. Ми в цьому світі розмовляли з ним годинами, радилися, я слухала яка я для нього чудова, неперевершена. Я вийшла заміж за нього, ми мандрували світом, робили що завгодно, я його зваблювала, а він червонів від мене, це щастя було для мене! Круто, правда? Проте той самий чоловік, про якого йде мова, в реальному житті мав свою історію, ми бачилися всього да нічого, та це не головне було для мене, є об'єкт, а все інше я домалюю. Створений уявний чарівний світ став для мене будинком, я там народжувала з ним дітей, переживала щастя та горе разом, а життя на планеті Земля тим часом йшло повз... Відкривши очі у справжній реальності, з часом збагнула, що то був сон, сон наяву, в якому був один герой - я сама, а той чоловік, він продовжував жити своє інше життя, реально ми з ним були зовсім не довго та хіба це привід для мене завершити стосунки?!
Історія друга. 2021 рік.
Йду я ранком собі на роботу, навушники грають гарну пісню, погодка добра, супер. Заходжу у метро і під ритм музики бачу червону доріжку, оплески, ліхтарі дають потрібне світло, увага вся на мені, а я йду... яка краса, ось ця мить насолоди, майже райська, я зірка і тільки я одна і пішла, пішла, пішла крутячи стегнами... як у фільмі "Службовий Роман, епізод про Походку", так я ледве не вийшла із метро, прокинулася на виході, куди?! кажу я собі! Леді, ти на роботу їдеш, прокидайся, спускайся сірими сходами назад до потягу та поїхали, про мрію зірки потім ... ну його в баню, так і роботу можна прогуляти ходячи по тому подіуму ...
Історія третя. 2023 рік.
Сіла за кермо, вихідний день, їду до косметолога. Поглинаючи очима дорогу поступово ухожу в сон наяву, я в реальності й ні одночасно, звуки стають тихіше, фокус тільки на машину попереду, у цей раз я занурилася в нездійсненне щастя, інше життя, яке чудове, світле, посипане цукровою пудрою, мені там легко та добре, вау, я так хочу! Крізь сон я чую вдалині сигнал машини, що це? кому це? повертаючи голову направо я бачу авто, яке їде на мене, моя нога автоматично нажимає педаль стоп, я прокидаюся, лякаюся, не розумію що сталося! Під власним гіпнозом я порушила правила дорожнього руху та все могло закінчитися не так, як уві сні ... Фух, я тут, я жива, я пишу 6-е есе, я йду далі.
Сон наяву - це наче лягти в капсулу, заморозити себе та проживати паралельне життя, життя з одним героєм - собою, всі інші це манекени, яких ти розмальовуєш, як тобі захочеться. Коли твоє тіло відслоюється від усвідомленості, легені, серце працюють, очі відкриті та ти далеко не тут. Це солодка жага до фантазування про зефірні замки, де кожен день ти новий герой, ти хто завгодно, то солодка дівчинка, то безжальний монстр, а головне, що все це вирішуєш тільки ти.
Страшно жити уві сні, який знаходиться у паралельній реальності з планетою Земля, де є ти, інші люди, процеси та ти далеко не на все можеш повпливати, є варіант вчитися жити в реальному світі, пізнавати себе, інших, бути тут - онлайн, а є варіант все життя прожити у снах, де ти дивишся кіно, якого не існує і тільки в перервах між сеансом підключаєшся до всесвіту, де початково була створена твоя ДНК. Я за перший варіант все ж таки.