Білий аркуш для малювання акварелями.
Він зазвичай коштує немало і він вже сам по собі бездоганний, твоя робота — це його псувати, заповнювати його плямами свого творчого бачення, заявляти миру що ти маєш у своєму серці що сказати. Щось що буде як найменше варте, або навіть краще ніж робота того паростка бавовни, праці людей на фабриці, а потім типографської машини, що створили цей аркуш.
Як дивно, мій внутрішній саботажник вмикається саме на запит створювати зображення.
Як дивно, адже саме зображення, я гадала, буде моєю сильною стороною у цьому проекті.
Але ні.
Не маючи великого досвіду написання текстів, мої слова самі собою линуть з-під пальців і стрибають по кнопках компьютера у парах з думками. Я міркую сама собі, господи, та я все одно ніколи не зможу сподобатися тим суддям, нісенітниця та й годі — буду просто писати для себе. І хай йому грець, мені подобається!
А от зображення... так багато матеріалів, так багато технік, так багато всього треба вмістити, і хто я така щоб навіть намагатись. Малюю дві-три чернетки на кожну з тем і не публікую іх — вони занадто тупі, недоречні, тривіальні, непрофесійні, поверхневі. Звичайні люди, не митці, а подивись, вони роблять зображення від яких мозок вибухає кольором почуттів, а серце починає битися скоріше.. Ти ж мала час, могла б вже стати професіоналом, від тебе чекають шедевру, а ти сидиш і малюєш тінь у темній кімнаті на чорному аркуші паперу.
Стривай.
А хто чекає?
Вони, ті судді, які пишуть щоп’ятниці.. або ж оті що в твоїх грудях. Коли береш пензлика, судді міцно хапають твоє серце і стискаючи у своїх колючих долонях, не дозволяють йому битися. Вони кажуть “Що ти робиш? Зупинись, ти ніхто! Ти не маєш права псувати той бездоганний аркуш”.
Але інколи, поки судді сплять, митець нишком пробирається до кімнати із творчими матеріалами. Він бере якийсь брудненький старий листок, щоб не грюкати дверцятами шафки з гарним папером, і раптом кола, і кути, і завитки і лінії самі собою починають танцювати на тому листочку, більш схожому на сміття ніж на полотно.
Наважитися взяти професійний папір що вже рік сумує у шафці нерозпакований? Ні, він вимагає забагато відповідності, він занадто голосний.
Білий аркуш для малювання акварелями.
Така дрібниця
Він зазвичай коштує немало і він вже сам по собі бездоганний, твоя робота — це його псувати, заповнювати його плямами свого творчого бачення, заявляти миру що ти маєш у своєму серці що сказати. Щось що буде як найменше варте, або навіть краще ніж робота того паростка бавовни, праці людей на фабриці, а потім типографської машини, що створили цей аркуш.
Як дивно, мій внутрішній саботажник вмикається саме на запит створювати зображення.
Як дивно, адже саме зображення, я гадала, буде моєю сильною стороною у цьому проекті.
Але ні.
Не маючи великого досвіду написання текстів, мої слова самі собою линуть з-під пальців і стрибають по кнопках компьютера у парах з думками. Я міркую сама собі, господи, та я все одно ніколи не зможу сподобатися тим суддям, нісенітниця та й годі — буду просто писати для себе. І хай йому грець, мені подобається!
А от зображення... так багато матеріалів, так багато технік, так багато всього треба вмістити, і хто я така щоб навіть намагатись. Малюю дві-три чернетки на кожну з тем і не публікую іх — вони занадто тупі, недоречні, тривіальні, непрофесійні, поверхневі. Звичайні люди, не митці, а подивись, вони роблять зображення від яких мозок вибухає кольором почуттів, а серце починає битися скоріше.. Ти ж мала час, могла б вже стати професіоналом, від тебе чекають шедевру, а ти сидиш і малюєш тінь у темній кімнаті на чорному аркуші паперу.
Стривай.
А хто чекає?
Вони, ті судді, які пишуть щоп’ятниці.. або ж оті що в твоїх грудях. Коли береш пензлика, судді міцно хапають твоє серце і стискаючи у своїх колючих долонях, не дозволяють йому битися. Вони кажуть “Що ти робиш? Зупинись, ти ніхто! Ти не маєш права псувати той бездоганний аркуш”.
Але інколи, поки судді сплять, митець нишком пробирається до кімнати із творчими матеріалами. Він бере якийсь брудненький старий листок, щоб не грюкати дверцятами шафки з гарним папером, і раптом кола, і кути, і завитки і лінії самі собою починають танцювати на тому листочку, більш схожому на сміття ніж на полотно.
Наважитися взяти професійний папір що вже рік сумує у шафці нерозпакований? Ні, він вимагає забагато відповідності, він занадто голосний.
Білий аркуш для малювання акварелями.
Така дрібниця