Особистість людини схожа на конструктор, що складається з безлічі деталей. Мені в дитинстві батьки такий купили на уроки праці. Металеві деталі та гвинтики, з яких можна зібрати трактор, машину, підйомний кран тощо. Зібрану конструкцію можна було вважати закінченою, коли вона мала якесь призначення, її цілепокладання було впізнаваним.
Вторгнення орди змінило наші цінності, отже, і цілепокладання. Навіщо створювати бізнес, якщо він може бути зруйнований? Навіщо будувати будинок, якщо його можуть розбомбити? Навіщо прив'язуватися до людини, якщо вона може загинути?
Тому особистості багатьох із нас, зараз схожі на розсипані деталі, і не зрозуміло, що зараз із них збирати. І якщо збирати, як надовго? Ситуація змінюється навіть не щодня, а щогодини. І спроби сформувати картину світу за уривчастими новинами, тільки ще більше заплутують. Деякі, вистроюючи причинно-наслідкові зв'язки приходять до висновку, що якщо хан орди бомбардує ядерними ракетами, то можна дочекатися цього розсипаними, все одно світові хана. Це і є зламаність.
Поки деталі валяються, багатьом здається, що вони чекають, і ще трохи, ще трохи, і вони зберуться. Очі в гарячці нишпорять по новинах і шукають відповідь, так що ж з них вже нарешті зібрати? Думаю, спочатку потрібно виявити те, що залишилося не розсипаним. До того, що є, варто почати потихеньку приєднувати нові деталі. Зараз важливо не віддати їх війні.
Є ще третя фаза, після "Цього не може бути!", після "Як жити далі?". Ця фаза "Я є, я живу, я роблю те, що можу".
Це гірко, коли в тебе орда забирає рідне, тому так важливо зберегти те, що в нас усередині, щоб потім, після перемоги, по пам'яті відновимо і примножимо це. Ми заберемо своє і ще трохи під помідори. Те, що всередині нас і є головною цінністю, є наш безцінний фонд, який у нас ніхто не може забрати.
Фото Київ, Оболонь. 14 марта.
Автор Ольга Демчук
Переклад Anna Medvetskaya