Не ходи в ці двері, дівчинко
Опубліковано 27 червня 2019 р.
Не ходи в ці двері, дівчинко, там буде багато болю. Там тортури, де ти знову й знову жертва, яка зробила щось не так. Не так говорила, не так дивилася, не так дихала та пила воду. Від цього ти думатимеш, що ти нікчема. Повіриш, що це ти й тільки ти в усьому винна. Ти переконаєш себе в тому, що ти прокажена, і тобі краще було б не народжуватися.
Подивися на свій будинок: там багато кімнат, там є різні простори, там інші світи, де ти вже була щасливою. Навіщо тобі туди, до цієї священної кімнати «хорошої дівчинки», принесеної в жертву?
Твої «демони» шепочуть тобі, що виходу немає й треба змиритися, переконують тебе, наводячи тисячі аргументів і дістаючи з пам'яті найгірше, що було з тобою. Вони тягнуть тебе за ноги вниз, у підвальний світ безвиході. Вони там накриють тебе важким саваном, притиснуть зверху своїми тілами, зупинять твоє серце, і ти не зможеш дихати. Вони шепотітимуть: «Ти ніхто, тебе немає, є лише погане в тобі».
Ні жива й ні мертва, ти лежатимеш, туго сповита павутинням журби.
Не ходи до цієї кімнати, дівчинко. Вони позбавлять тебе сенсу, вони вип'ють твою радість, відберуть твою силу й дадуть замість цього огиду до себе. Вони обікрадуть тебе до нитки, позбавляючи крихт цінності, які ти назбирала. Вони обдурять тебе, і ти здаватимешся собі поламаною іграшкою, замкненою в клітці безумства. Вони брешуть тобі, це морок, прокидайся, дівчинко!
Насправді ти зовсім інша. Ти ще так багато не знаєш про себе. Ти звикла дивитися лише на найгірше в собі. Найстрашніше — коли прокидаєшся серед ночі та вранці, так? Удень і ввечері ти знаходиш вихід, чіпляючись за метушню, але ніч і ранок — це їхній час, вони навалюються на тебе з усією дурною силою, бо після пробудження треба знати, навіщо жити. А який у тебе може бути сенс, якщо вони вкрали його в тебе, а тебе в себе?
Знаєш, ти дуже особлива дівчинка. У тобі стільки глибини й сили, стільки невисміяного сміху, стільки невитраченої радості, стільки непізнаного задоволення від себе, стільки недолюблених тобою чоловіків, стільки нерозкритого потенціалу, що якби ти змогла на мить побачити себе моїми очима, у тебе запаморочилося б у голові.
Тобі здається, що в тебе зараз немає підстав рятувати себе. Як можна хотіти врятувати те, що не потрібно, те, що дає лише біль? Тебе не хотіли, тебе покинули, і ти подумала: це тому, що з тобою щось не так. Лише з цієї причини в тебе немає аргументів, щоб перекричати цей пекельний хор у твоїй буцегарні. Тобі страшно, тобі іноді здається, що ти збожеволієш. Я знаю, як це, бо жила в цій в'язниці внутрішнього безумства довгі роки. Теж ненавиділа себе й хотіла позбавити себе життя, зробити хоч щось, щоб припинити це пекло.
Я зараз скажу тобі гірку правду, сподіваюся, ти пробачиш мені за неї та зрозумієш. Ніхто не прийде тебе рятувати з цієї буцегарні. Усі твої мрії про те, що хтось може тобі допомогти, це брехня, якою ти вмовляла себе там залишитися й потерпіти ще трохи. Тобі доведеться все зробити самій. Люди, які добрі до тебе, не можуть зайти туди й вирвати з рук катів. Тобі треба буде дати бій, і ти переможеш, бо вони лише частина тебе — ти більша, ніж вони.
Ти скажеш, що це неможливо, що все тлін і трухляві дошки провалюються під твоїми ногами. Так-так, у цій кімнаті все так і є, але існують інші кімнати та простори у твоєму світі. Ти там була. Тобі треба згадати, що ти там відчувала. Тобі доведеться спертися саме на почуття, яким ти так не довіряєш. Твоя свідомість має перенестися у пам’ять, де було по-іншому, і де ти була щаслива.
Згадай людей, які допомагали тобі, згадай небайдужі очі, що дивилися на тебе з прийняттям, любов'ю та тривогою за твоє життя. Дивися на себе такими очима!
Бийся за себе — тобі треба зараз дуже розсердитися на своїх демонів, тобі треба вдягнути себе в лати й рубати їм голови. Якщо немає сил рубати, кидай меч та біжи. Біжи в інші простори та не дорікай собі за це. Тримай себе рятівним колом своїх світлих спогадів, тягни себе нагору. А голови ти їм обов'язково відрубаєш, але зараз поки що так.
Обіприся на себе — там усередині не порожнеча, тобі брехали про це. Там є твоя Душа. Це найцінніше в тобі, і тобі не треба бути якоюсь особливою, щоб отримати право на життя. Ти цінна за правом народження. Ти дуже потрібна цьому світу.
Я чекаю на тебе біля виходу й вірю у твою перемогу.
Ілюстрація Тетяна Смріга
Опубліковано 27 червня 2019 р.
Не ходи в ці двері, дівчинко, там буде багато болю. Там тортури, де ти знову й знову жертва, яка зробила щось не так. Не так говорила, не так дивилася, не так дихала та пила воду. Від цього ти думатимеш, що ти нікчема. Повіриш, що це ти й тільки ти в усьому винна. Ти переконаєш себе в тому, що ти прокажена, і тобі краще було б не народжуватися.
Подивися на свій будинок: там багато кімнат, там є різні простори, там інші світи, де ти вже була щасливою. Навіщо тобі туди, до цієї священної кімнати «хорошої дівчинки», принесеної в жертву?
Твої «демони» шепочуть тобі, що виходу немає й треба змиритися, переконують тебе, наводячи тисячі аргументів і дістаючи з пам'яті найгірше, що було з тобою. Вони тягнуть тебе за ноги вниз, у підвальний світ безвиході. Вони там накриють тебе важким саваном, притиснуть зверху своїми тілами, зупинять твоє серце, і ти не зможеш дихати. Вони шепотітимуть: «Ти ніхто, тебе немає, є лише погане в тобі».
Ні жива й ні мертва, ти лежатимеш, туго сповита павутинням журби.
Не ходи до цієї кімнати, дівчинко. Вони позбавлять тебе сенсу, вони вип'ють твою радість, відберуть твою силу й дадуть замість цього огиду до себе. Вони обікрадуть тебе до нитки, позбавляючи крихт цінності, які ти назбирала. Вони обдурять тебе, і ти здаватимешся собі поламаною іграшкою, замкненою в клітці безумства. Вони брешуть тобі, це морок, прокидайся, дівчинко!
Насправді ти зовсім інша. Ти ще так багато не знаєш про себе. Ти звикла дивитися лише на найгірше в собі. Найстрашніше — коли прокидаєшся серед ночі та вранці, так? Удень і ввечері ти знаходиш вихід, чіпляючись за метушню, але ніч і ранок — це їхній час, вони навалюються на тебе з усією дурною силою, бо після пробудження треба знати, навіщо жити. А який у тебе може бути сенс, якщо вони вкрали його в тебе, а тебе в себе?
Знаєш, ти дуже особлива дівчинка. У тобі стільки глибини й сили, стільки невисміяного сміху, стільки невитраченої радості, стільки непізнаного задоволення від себе, стільки недолюблених тобою чоловіків, стільки нерозкритого потенціалу, що якби ти змогла на мить побачити себе моїми очима, у тебе запаморочилося б у голові.
Тобі здається, що в тебе зараз немає підстав рятувати себе. Як можна хотіти врятувати те, що не потрібно, те, що дає лише біль? Тебе не хотіли, тебе покинули, і ти подумала: це тому, що з тобою щось не так. Лише з цієї причини в тебе немає аргументів, щоб перекричати цей пекельний хор у твоїй буцегарні. Тобі страшно, тобі іноді здається, що ти збожеволієш. Я знаю, як це, бо жила в цій в'язниці внутрішнього безумства довгі роки. Теж ненавиділа себе й хотіла позбавити себе життя, зробити хоч щось, щоб припинити це пекло.
Я зараз скажу тобі гірку правду, сподіваюся, ти пробачиш мені за неї та зрозумієш. Ніхто не прийде тебе рятувати з цієї буцегарні. Усі твої мрії про те, що хтось може тобі допомогти, це брехня, якою ти вмовляла себе там залишитися й потерпіти ще трохи. Тобі доведеться все зробити самій. Люди, які добрі до тебе, не можуть зайти туди й вирвати з рук катів. Тобі треба буде дати бій, і ти переможеш, бо вони лише частина тебе — ти більша, ніж вони.
Ти скажеш, що це неможливо, що все тлін і трухляві дошки провалюються під твоїми ногами. Так-так, у цій кімнаті все так і є, але існують інші кімнати та простори у твоєму світі. Ти там була. Тобі треба згадати, що ти там відчувала. Тобі доведеться спертися саме на почуття, яким ти так не довіряєш. Твоя свідомість має перенестися у пам’ять, де було по-іншому, і де ти була щаслива.
Згадай людей, які допомагали тобі, згадай небайдужі очі, що дивилися на тебе з прийняттям, любов'ю та тривогою за твоє життя. Дивися на себе такими очима!
Бийся за себе — тобі треба зараз дуже розсердитися на своїх демонів, тобі треба вдягнути себе в лати й рубати їм голови. Якщо немає сил рубати, кидай меч та біжи. Біжи в інші простори та не дорікай собі за це. Тримай себе рятівним колом своїх світлих спогадів, тягни себе нагору. А голови ти їм обов'язково відрубаєш, але зараз поки що так.
Обіприся на себе — там усередині не порожнеча, тобі брехали про це. Там є твоя Душа. Це найцінніше в тобі, і тобі не треба бути якоюсь особливою, щоб отримати право на життя. Ти цінна за правом народження. Ти дуже потрібна цьому світу.
Я чекаю на тебе біля виходу й вірю у твою перемогу.
Ілюстрація Тетяна Смріга