- Олю, а що з тобою відбувалося сьогодні вночі? Ти сама мене затягла під ковдру, а потім хотіла мене позбутися.
- Я з цього була здивована не менше за тебе. Мені спокійніше, коли ти поруч, але в момент засинання мій внутрішній кіт хоче позбутися будь-якого джерела додаткового роздратування, щоб змогти відчути втому й поринути в сон.
- Тобто я тобі заважав відчути втому та заснути, але зі мною тобі спокійніше. Тобі не здається, що це суперечливі та взаємовиключні ідеї?
- Ні, якщо ці процеси відбуваються в різний час, один за одним.
- Тобто перший процес "дай мені захищеність", другий (через деякий час) "пішов геть". І ця жінка вважає мене егоїстом.
- Ця жінка вважає всіх, у тому числі себе, певною мірою егоїстами.
Знаєш, Бане, я намагалася з усіх сил стримувати напругу, що наростала, і не ворушитися, але тіло відмовлялося сприймати мої докази як переконливі. Тим більше, я тебе не виганяла, а лягла трохи подалі й тільки тоді змогла заснути.
- Я тебе розумію, Олю, це інстинкти. Я теж іноді можу себе стримувати, а іноді ні. Пам'ятаєш, як я тебе вчора подряпав, загрався.
- Я теж тебе розумію, знаю, що це не була агресія проти мене.
- На рівні інстинктів ми з тобою однакові. Двоє котів. І зі свого кота ти можеш мене зрозуміти.
– Між людьми теж так. Ми відчуваємо спільність, тільки якщо зустрічаємося своєю однаковістю. А те, що відрізняється в нас, сприймаємо як вороже, тому що починаємо з'ясовувати, у кого це правильно.
- Ну хто правильніше, кіт чи людина?
- Чомусь котів легше прийняти як несхожих і не доводити їм свою правоту. Між людьми все складніше.
- Якщо ти надумаєш завести ще одного кота, я теж почну з'ясовувати, хто з нас головний.
- Так, так, у людей теж так: їхня правота - це відчуття переваги. Гра в життя за їхніми правилами.