Субота, сонечко осяює все навкруги, розквітли перші квіти в парку, з відчиненого вікна лунає ніжно-солодкий спів птахів, а повітря сповнене ніжних весняних ароматів, все навкруги обіцяє здійснення мрій, якими дивакуватими вони не були б.
У вухах грає ритмічна музика свінг. Радісно підтанцьовуючи, мої тіло й душа в єдиному пориванні готові на вихід на гульки, як той песик, якого от відпустять гасати гаями й бентежити зайців. Недивно, що ще за раннього дитинства батько наділив мене прізвиськом “Гуляти-гуляти-гуляти”, бо я те роблю так часто й натхненно, як дихаю.
Але є проблєма! Дівчинці вже 30+. Праця, обов’язки, а особливо - триклята німецька, покликана перетворювати сповнених сподівань і мрій українок на сумних та невеселих тіток.
Довелося добряче поторгуватися з собою, щоб тої суботи попри сонце в серці сісти засмагати в сяйві монітора й марудити уроки.
9-та ранку - трохи чаю для наснаги, 4 чашки розміру XXL. 10-та - пундики, 11-та, 12-та…. Лише коли пообіцяла купити гарненну сукенку на весну, тіки тоді дубця всілася до праці. Зайців у полі довелося відкласти, цуценя зазнало дресури.
Минуло 45 хвилин, подолані дві вправи на граматику, і в тілі вже така втома та нехіть, що перерва на обід життєво необхідна.
Солодке уникання бадьорить першої половини дня, а по обіді настрій просякається сумовитим неспокоєм й острахом наслідків бездіяльності.
У голові проростає молитва: “Поверніть мені ранок, свіжу голову, бадьоре тіло, я буду старанною дівчинкою, вчитиму уроки… людоньки! не лишайте мені на самоті, бо в тій самотній прерії несила жити”.
І так день за днем виборюю в собі крихкі миті спокою гострої думки, зосередженої уваги та доброї пам’яті всупереч вітрам примарних чуттєвих потягів і мрійливих сподівань.
Адже лише в такий спосіб зможу одного дня повернутися в люди й мати, що їм сказати й запропонувати.
У вухах грає ритмічна музика свінг. Радісно підтанцьовуючи, мої тіло й душа в єдиному пориванні готові на вихід на гульки, як той песик, якого от відпустять гасати гаями й бентежити зайців. Недивно, що ще за раннього дитинства батько наділив мене прізвиськом “Гуляти-гуляти-гуляти”, бо я те роблю так часто й натхненно, як дихаю.
Але є проблєма! Дівчинці вже 30+. Праця, обов’язки, а особливо - триклята німецька, покликана перетворювати сповнених сподівань і мрій українок на сумних та невеселих тіток.
Довелося добряче поторгуватися з собою, щоб тої суботи попри сонце в серці сісти засмагати в сяйві монітора й марудити уроки.
9-та ранку - трохи чаю для наснаги, 4 чашки розміру XXL. 10-та - пундики, 11-та, 12-та…. Лише коли пообіцяла купити гарненну сукенку на весну, тіки тоді дубця всілася до праці. Зайців у полі довелося відкласти, цуценя зазнало дресури.
Минуло 45 хвилин, подолані дві вправи на граматику, і в тілі вже така втома та нехіть, що перерва на обід життєво необхідна.
Солодке уникання бадьорить першої половини дня, а по обіді настрій просякається сумовитим неспокоєм й острахом наслідків бездіяльності.
У голові проростає молитва: “Поверніть мені ранок, свіжу голову, бадьоре тіло, я буду старанною дівчинкою, вчитиму уроки… людоньки! не лишайте мені на самоті, бо в тій самотній прерії несила жити”.
І так день за днем виборюю в собі крихкі миті спокою гострої думки, зосередженої уваги та доброї пам’яті всупереч вітрам примарних чуттєвих потягів і мрійливих сподівань.
Адже лише в такий спосіб зможу одного дня повернутися в люди й мати, що їм сказати й запропонувати.