Так, а що тут писати, всі раби і всі бувають зверхніми, це ж основа людської сутності? Хіба ні?
Дуже хочу включити фантазію вільної людини і написати есе! Негайно!
Але я не можу, не можу уявити, як інакше, як живе сьогодні вільна людина? Не можу…
Щось кажуть про вільну сучасну молодь, якій не потрібні гроші й авторитети. Заздрю я їм, якщо це правда.
Бо я фантастична рабиня зверхності. І принижую себе, як нормальна біла господиня, смугляву прибиральницю.
Бо що? Правильно, «унітаз – лице хозяйки».
Звичайно, ідеальний манікюр – хай тільки спробує пошкодити!
Ах так, ще є просвітлені. Я теж, до речі, планую цього року досягти самадхі. От тоді й зможу вам докладно доповісти, як перестати бути рабами і крутити колесо сансари.
А поки що вибачте господа, метафора в мене вульгарна, як золоті зуби і червона помада моєї вчительки в молодших класах.
Зверхнє рабство – це запор. Запор почуттів, а саме почуття гніву і безвиході.
Саме зараз я в цьому запорі. Ношу з собою цей огидний мішечок з претензіями і тухлим гнівом, перев'язаний ланцюгами страхів. Трохи токсичу, але сподіваюсь, не помітять.
Я маю знайти спосіб не забруднити багнюкою всіх, бо яка ж я тоді мудра і розсудлива порядна людина?
Дочекаюся просвітлення.
Дуже хочу включити фантазію вільної людини і написати есе! Негайно!
Але я не можу, не можу уявити, як інакше, як живе сьогодні вільна людина? Не можу…
Щось кажуть про вільну сучасну молодь, якій не потрібні гроші й авторитети. Заздрю я їм, якщо це правда.
Бо я фантастична рабиня зверхності. І принижую себе, як нормальна біла господиня, смугляву прибиральницю.
Бо що? Правильно, «унітаз – лице хозяйки».
Звичайно, ідеальний манікюр – хай тільки спробує пошкодити!
Ах так, ще є просвітлені. Я теж, до речі, планую цього року досягти самадхі. От тоді й зможу вам докладно доповісти, як перестати бути рабами і крутити колесо сансари.
А поки що вибачте господа, метафора в мене вульгарна, як золоті зуби і червона помада моєї вчительки в молодших класах.
Зверхнє рабство – це запор. Запор почуттів, а саме почуття гніву і безвиході.
Саме зараз я в цьому запорі. Ношу з собою цей огидний мішечок з претензіями і тухлим гнівом, перев'язаний ланцюгами страхів. Трохи токсичу, але сподіваюсь, не помітять.
Я маю знайти спосіб не забруднити багнюкою всіх, бо яка ж я тоді мудра і розсудлива порядна людина?
Дочекаюся просвітлення.