- Що саме, котику?
- Те, що мені доводиться щоразу випрошувати у тебе рідкий корм.
- А як би ти хотів, щоб було?
- Ой, ой, я знаю твої психологічні трюки, зараз ти почнеш переконувати мене, що він мені не потрібний. Займімося цього разу твоєю поведінкою.
– Спробуймо.
- У тебе нема пристрасті, несамовитого бажання дати мені рідкий корм. Ти робиш це без ентузіазму, ніби знехотя. Ти маєш радіти можливості побавити свого улюбленця. Більше експресії, Олю!
- Ну а якщо в мене поганий настрій, я сумую, і я не маю цієї радості? Мені її зімітувати? Зіграти тобі?
- Мене цікавлять тільки твої щирі почуття, а вдавані не потрібні.
- Ми зайшли в глухий кут, котику. Якби я була роботом, то могла би вмикати кнопку "Щира радість", але в мене цієї кнопки немає.
- Може, ти мене розлюбила? Я бачив, як ти грала з британською кішечкою. Ти, напевно,хочеш завести собі іншого кота, тобі чорненькі перестали подобатися. Чому ти мовчиш, тобі нема чого сказати?
- На мою думку, у мого котика з’явилися замашки рабовласника.
- Я не проти поневолити тебе, красуне. Ми заживемо разом щасливо, душа в душу. Ти біжиш мені за рідким кормом, а я даю себе гладити.
- А які ще будуть у тебе обов'язки?
– Я концентрована радість, Олю. Я втілення любові та почуття власної гідності. Я приклад для наслідування. Я навчу тебе солоденько спати, з апетитом їсти ій бути розслабленою та щасливою. Ну, хіба це не рівноцінний обмін?
- Згодна. Домовилися.