За ці сорок п'ять днів я вже звикла бути в спустошеному стані. Це стало нормою та розуміння внутрішньопсихічних процесів, допомагає мені проходити і через це випробування також.
Загартовування металу це коли його нагрівають до критичної точки, а потім швидко охолоджують. Психіка сама себе охолоджує, коли запобіжники ще спрацьовують. Ми досягаємо емоційного піку, і якщо нам вдається нормально спати, то ми даємо собі можливість відновлюватися, охолоджуємося. Я сьогодні проспала вдень п'ять годин. Зараз спустошення. Напруження, сон, спустошення. Загартування особистості.
Після 24 лютого я завжди відчуваю сором після пробудження. Це також стало нормою. Сором за свій страх, за розгубленість, за дещо манійну поведінку, за надмірне емоціювання, за ненависть, за різкі висловлювання. Але жодного разу в мене не було сорому за мої моральні принципи та цінності, за те, що б'юся, як можу за Україну.
Я люблю свій сором за неадекватність, це показник того, що я досить адекватна людина, і критичне мислення збережене, після стресу я відновлюся. Не варто боятись свого сорому, він зберігає нашу людяність. Ті, хто розв'язав цю війну, ті, хто її підтримує, ті, хто зараз вбиває нас, сорому не відчувають. Вони замінюють його переконаністю у своїй правоті, цим же вони замінюють і своє мислення.
Я терпляче і вже майже автоматично навчилася пояснювати собі, що страх і манійна поведінка зараз також мають об'єктивні причини. Манія витягає з липкої павутини страху, в якій ти жертва, позбавлена почуття власної гідності та активності. Манійний стан, це броня, яка стає тим товща, чим масивніша на особистість атака.
Помітила, що писати про російську армію, пропаганду, мені хочеться, тільки коли вони нагадують про себе черговим терактом та звірствами. Нам немає справи до них, але в них є справа до нас. Вони не можуть нам дати спокій. Як дворовому гопнику завжди потрібен хлопчик для биття, на якому він самостверджуватиметься, так і Росії потрібна була Чечня, Грузія, Молдова, Україна. Вони звикли вибирати тих, хто, на їхню думку, точно дасть їм можливість перемогти, але перед цим їм обов'язково з криком треба розігнати хвилю дезінформації про те, що їх спровокували, щоб залишитися "у білому". Якщо головний ворог НАТО, якщо Європа та Америка винні у націоналізмі в Україні, то чому б не напасти на них? Але логіка невідома цим людям. І я розумію, що зрозуміти, що твоя країна насправді не "визволитель", а "гопник-психопат" нестерпно.
Добре, що вони нас недооцінили. Добре, що переоцінили себе. Україні та світу залишилося лише перерубати глиняні ноги, на яких стоїть цей кровожерний гігант.
Мій 45-й день я закінчую з думкою про те, що колись настане час піти зі своєї посади "психоаналітика на час воєнного стану" і завершити свій щоденник, написавши останній розділ використовуючи лише одне слово "Перемога".
На фото: Прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон прибув до Києва з візитом