- Чому, котику?
- Ну, я можу спати, скільки завгодно. Я не нервую, що немає світла, мені не треба думати, де купити собі їжу, і туалет ти за мною прибираєш. Коли мені щось не подобається, встаю та виходжу, а якщо це через тебе, то роблю кусь і шиплю. І ще я можу лежати на тобі, і ти мене гладиш, коли я цього вимагаю. У мене вседозволеність і жодних обов'язків. А ти, я дивлюся, весь час метушишся.
- У мене також був такий період, коли я була немовлям.
- То ти мені заздриш?
- Звісно, котиком бути добре, особливо котиком-улюбленцем.
- Чому ти мені не відповідаєш прямо, заздриш ти мені чи ні?
- Не відповідаю, бо не хочу тебе засмучувати, і брехати теж не хочу.
- Ну збреши, мяу (наполегливо).
- Дуже сильно заздрю.
- Ото ж бо (і почав самовдоволено вилизувати себе).