Сьогоднішню тему я розподілила на 2 частини. В ній ми спробуємо дослідити, як пов'язана ненависть, біль втрати та загалом дегуманізація особистості.
Сьогодні, враховуючи ту непросту ситуацію, яка зараз відбувається у світі, та війну в Україні, ми спробуємо з вами дослідити цю тему, щоб отримати інструменти для полегшення проживання того, що відбувається з нами.
Отже, перша частина – біль втрати.
Ми спробуємо перейти від болю втрати до причин ненависті та загалом подивитися, який вплив це здійснює на людину.
***
Де народжується наша ненависть?
При дослідженні важливо розуміти, що таке ненависть.
Ненависть – це повне неприйняття, незгода з чимось, що супроводжується ворожістю.
Тобто, якщо я спостерігаю щось, що є нетотожне мені чи моєму світогляду, то в цей момент я відчуваю, по-перше, розуміння розбіжності з цим, тобто стан нетотожності, і я ніби відштовхую це від себе.
Наприклад, якщо ми ситі, а нам пропонують підкласти ще їжі, то ми відповідаємо «ні, дякую, я не хочу». І в такі моменти нам досить складно не відчувати ворожість. Цей невеличкий елемент – ворожість, який ми додаємо, він і породжує ненависть, хоча до цього була нетотожність. Тобто, розуміння, що я з цим не збігаюся.
Так само ми ставимося до розбіжностей. Коли в однієї людини - одні цінності, а в нас - інші, нам досить складно без ворожості сприймати її інаковість.
Наша ворожість породжує в нас цю внутрішню агресію.
Тобто ми бачимо якийсь об'єкт, який нетотожний нам, і з цієї нетотожності ми кудись провалюємося (чи не провалюємося).
Давайте спробуємо побудувати цей взаємозв'язок болю та ненависті.
Для цього треба зробити крок убік болі, а потім повернемося до теми ненависті.
***
Як виникає біль?
Я в попередніх роликах вже говорила про це: біль з'являється, коли у нас є уявлення про щось бажане, і це бажане незадоволене повною мірою, тобто ми не отримуємо того, чого нам хотілося би.
І тут з'являється біль від незадоволеності.
Тобто спочатку з'являється порожнеча, яку ми хотіли заповнити (як голод). І цей голод не сповнився їжею, не сповнився бажаним, і на незаповнений простір - на цю порожнечу у нас і з'явиться певна кількість болю.
Тобто, ми можемо дійти невтішного висновку: чим менше бажане відповідає реальним можливостям людини, тим більше болю.
Ця порожнеча може наповнитися болем або може залишитися просто порожнечею. Наприклад, я попросила передати талон, і дівчина, яку я попросила, каже, наприклад, «пробачте, я не можу, бо маю опік рук». І я в цей момент відчула незадоволеність, але я маю розуміння ситуації, і болю у мене не виникло.
Але якщо у нас з'являється біль, то цей біль, зрештою, і може перерости в агресію. Але про це буде у наступній лекції.
***
Повернімося до нашого болю від «хочу», і розберемо це на простих прикладах.
Наприклад, я хочу, щоб інші люди захоплювалися мною. Якщо я хотітиму тотального захоплення мною абсолютно всіма людьми , то я відчуватиму багато болю. І тоді моє спілкування з іншими людьми стане суцільним болем. Бо якщо бажання захоплення тотальне, то я, безперечно, цього не отримаю.
Коли ми говоримо про захоплення нами – це нормально. Нам хочеться бути значущими, хочеться щоб ми займали якесь місце, щоб ми були корисними іншим людям. Ми розуміємо, що наше значення дає нам більше можливостей. І в бажанні «захоплення від себе» немає нічого патологічного - бо ми кажемо, що це стає патологічно, коли цього хочеться по-дитячому, надміру. Наприклад, від близьких нам хочеться цього постійно, і ми не приймаємо, коли інший нам цього не дає.
Чи, наприклад, мені хочеться, щоб інші мене розуміли. Я хочу розуміння від усіх близьких, і я не думаю про те, що вони можуть мати іншу думку, інший погляд на життя, і це нерозуміння я теж сприймаю з болем.
Ми на самому початку говорили про нетотожність - тобто щось не збігається з тим, що я хочу. Ми отримуємо нетотожність світобудови. Ми відчуваємо біль. Ми отримуємо нетотожність з нашими близькими, і це ранить нас.
Це розуміння, що саме нетотожність дорівнює болю, допоможе по-іншому ставитися, тому що найчастіше ми йдемо у ворожість у випадку нетотожності.
Або, наприклад, я хочу, щоб мій чоловік мене забезпечував. І коли він мені це не дає, то з'являється не тотожність, і я теж можу відчувати біль.
Зараз ми перейдемо до більш глобального болю.
Наприклад, війна.
Я не хочу, щоб в Україні, де я живу, йшла війна. Але вона йде, і я відчуваю біль від цього. Я не отримую мирного простору, в якому я можу займати творчістю, в якому я не боюся втратити близьких, свій будинок, себе.
І найглобальніше – це втрата близької людини.
Коли ми говоримо про захоплення собою, у нас наче є надія, що це може статися, що колись я досягну певного стану і стану такою прекрасною, що нарешті викликаю це захоплення. Тобто, у нас є і біль, і надія.
Так само і про розуміння іншими, про те, щоб чоловік забезпечував («або він зміниться, або я іншого знайду»), і про війну (вона теж колись скінчиться).
А коли ми втрачаємо близького, у нас з'являється біль, і ми говоримо про непоправну втрату.
Коли він пішов фізично (не хоче з нами спілкуватися), то ми маємо надію.
Але коли прийшла смерть, тоді саме є невиправна втрата.
Отже, ми говоримо про «хочу», про нетотожність реальності нашим бажанням, говоримо про появу порожнечі.
Ця порожнеча схожа на вирву.
Так, зараз Україну періодично бомбардують, і коли потрапляють не в будівлю, а в землю, то з'являється вирва, і ця вирва заповнюється водою.
І ця порожнеча, яка у нас є всередині, вона теж заповнюється болем, як вирва - водою. І цей біль незадоволеності - він є нестерпний для особистості.
Ми з вами живі істоти, і важливо розуміти, що будь-яка жива істота хоче відійти від того, що боляче – це рефлекс. Коли я обпалила палець, я забираю руку від вогню рефлекторно.
І через це в особистості може виникнути багато вирв болю, і в результаті особа може стати як суцільний біль. І людині для того, щоб усунути джерело болю всередині, йому доводиться пірнати в цю прорву болю.
Для того, щоб це зробити, треба вміти «затримувати дихання під водою», і чим довше ти можеш перебувати під водою, тим більше ти маєш можливості дослідити цей біль і щось з цим зробити.
Тому ходити до психологів не дуже хочеться, бо найчастіше ми зустрічаємося саме з цим болем, і автоматично починаємо звідти тікати.
Тобто для того, щоб зменшити кількість болю, нам необхідно навчитися витримувати занурення у неприємний стан і перехитрити свій інстинкт самозбереження, який хоче нас відтягнути від цього болю, щоб ми туди не заходили.
Це вміння витримувати фрустрацію, невизначеність, біль.
Тобто доторкнутися боляче і хочеться втекти, але ми торкаємося і таки йдемо на дослідження цього.
Проблема особистості у тому, що якщо в неї з'являється біль, вона хоче миттєвого і негайного рішення, - тобто вона хоче повної ліквідації цього болю.
Наприклад, захоплення собою – і людині складно погодитися на часткове захоплення собою (іноді мною захоплюються, інколи ж – ні).
Для цього людині треба переглянути своє «хочу».
А «хочу» пов'язане з Ідеальним образом. Тобто коли ми маємо Ідеальний образ, і він не співвіднесений з нашим «можу», то у нас у цьому просторі буде багато болю.
І чим ідеалістичніше у людини уявлення про світ, тим більше у нього буде біль від цього світу.
Згоду на часткове задоволення людині складно пережити, бо їй здається «чому я маю від цього відмовлятися?».
І не хочеться розуміти цієї ціни.
А ціна, наприклад, захоплення собою – яка? Я маю стати кумиром, постити якісь фотографії, викликати у всіх позитивні почуття, постійно розважати свою аудиторію. Тобто захоплення собою хочеться, але чи може людина пройти цей шлях і жити в цьому житті?
Вона не хоче замислюватись про ціну, вона хоче рішення тут і зараз.
У кожного з нас є межа можливостей, і мало хто витримає цей темп. Так, багато блогерів переносяться жити в соцмережі, а їхнє реальне життя їм здається нудним.
З розумінням мене іншими - так само.
Розуміння може бути частковим, наприклад. Коли ми маємо коло однодумців, і ці однодумці мене розуміють, а інші люди не розуміють, і я кажу «мені достатньо цього кола». І якщо я хочу це коло збільшити, то я розумію, що мені треба щось зробити із собою.
І іноді залучення більшої кількості людей пов'язане зі втратою якості, коли ти починаєш займатися не тим, що тобі хочеться, а скоріше «попсою» – ти дуєш людям у вуха те, що вони хочуть чути. Люди хочуть чути добрі новини, і ти даєш їм добрі новини, і не ходиш у ці вирви.
І людей у тебе стає багато.
Аналогічно можна розібрати й ціну бажання, щоб чоловік мене забезпечував.
Тепер подумаємо стосовно війни.
Розуміння, що війна сталася з великої кількості причин, і що вона була неминуча, тому що те, що наростало з боку агресора Росії, і те, що відбувалося в Україні, складало ситуацію так, що Україна була приречена на війну – напали б у будь-якому. випадку. Це є такий збіг обставин, і нам складно мислити складно, нам хочеться простої причини - сказати "всі там погані, а тут усі хороші".
Коли ми говоримо про непоправну втрату (зруйнований будинок, покинутий будинок, про рідних, які загинули і ніколи вже не будуть поряд з нами), то нам треба зрозуміти, що нам необхідно змінити світогляд, щоб змиритися з цією втратою. Важливо розуміти, що нам потрібен час – час перебудувати мислення, свою особистість, навчитися жити без цієї людини. Нам хочеться цю людину обійняти, а там порожнеча та біль. І важливо розуміти, що ми можемо тільки дуже повільно вичерпувати цю вирву болю, яка утворилася. Це як вирва від вибуху бомби, яку ми поступово, поступово засипаємо пісочком, і вона стає все менш глибокою. Або можна порівняти з вичерпуванням з цієї вирви болю.
Тобто, ми все ж маємо цю порожнечу, але вона поступово заповнюється вже не болем, а розумінням.
І ми говоримо про те, що для зменшення болю (наприклад, від неможливості отримати розуміння у всіх) ми можемо зменшити наше бажане (я хочу, щоб мене всі розуміли, але я кажу: «неможливо, щоб усі розуміли, і я зменшу бажане, щоб воно більше відповідало реальності»).
Або, наприклад, «я не хочу, щоб не було війни», але я упокорююсь і вибудовую свій світогляд, і кажу про те, що це вже трапилося, і мені треба навчитися жити в цьому, мені треба навчитися, незважаючи на це, залишатися особистістю.
Коли ми говоримо про втрату близького, ми говоримо також про деяку смиренність і розуміємо, що ми не маємо влади над усім, що наші можливості не необмежені. І найскладніше в цій ситуації не напасти на себе, не почати мучити себе почуттям провини.
Тобто фактично ми дозволяємо бути цій порожнечі, і для того, щоб вона не заповнилася болем, ми починаємо її заповнювати розумінням.
Це я розповіла вам такий ідеалістичний результат – коли ти даєш собі час, можливості адаптуватись, можливість аналізувати, а це складний та довгий процес.
І нам хочеться рішення швидше, одразу.
І таким рішенням є ненависть (про ненависть буде йтися у другій частині лекції).
***
Підведемо підсумок.
Отже, біль – це розбіжність бажаного та реального.
Це порожнеча, і нам важко витримати порожнечу.
Ми не можемо спокійно ставитись, не можемо змиритися з неможливістю отримати бажане.
Цей простір заповнюється болем, і лише наше розуміння, наша розмова із собою всередині себе чи промовляння цього з людьми, допомагає цю порожнечу, заповнену болем, поступово наповнювати розумінням.
Коли ми цю порожнечу заповнюємо розумінням, коли ми можемо змиритися зі своїми обмеженими можливостями, з межею своїх можливостей, коли ми можемо (найголовніше) бути вразливими - такими людьми, з якими це трапляється, тоді у нас з'являється шанс не піти у ненависть, тому що ненависть у нас з'являється зі звички звинувачувати.
***
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОАНАЛІЗУ: які бажання, переглянуті вами, перестали вам завдавати болю? І як ви з цим впоралися?
Коли ви це писатимете, то в інших людей буде можливість підглянути якісь інструменти.
***
ПОВ'ЯЗАНІ ЗАХОДИ:
Вебінар “Проекції. Внутрішнє та зовнішнє» https://olgademchuk.org/proektsii
Цикл лекцій-практикумів "Дело. Психоаналіз для бізнесу" https://olgademchuk.org/delo . Мені хочеться навчити вас мислити складно та глибоко. Працюючи з групою, я часто зустрічаюся з тим, що люди не можуть мислити системами. Лінійна логіка неспроможна допомогти вибудовувати робочі стратегії. І, крім цього, у бізнесі, я вважаю, найголовніше, вміти розуміти свої емоції, емоції інших і вміти витримувати їх, тобто. пірнати на цю глибину без ворожості. Тому що вдалий бізнес – це коли ми не вороже ставимося до нетотожності, коли ми готові бачити, а не руйнувати. Все це буде на проекті «Дело». Якщо у вас немає можливості потрапити цього разу, можна купити записи або потрапити в наступному році. І у своїх роликах я потихеньку знайомитиму вас з тим, як бізнес пов'язаний з психоаналізом.
Школа психоаналітичної практики "Сталкер", дев'ятий набір https://olgademchuk.org/stalker-9
***
Посилання на відео: https://www.youtube.com/watch?v=ecQdej6sCE0&t=464s
***
Автор лекції: Ольга Демчук
Конспект записано: Ірина Кузнецова