Я знала, шо участь в цьому конкурсі буде складатись з 7 етапів. Але не знала, шо то будуть 7 моїх особистих демонів, які мене будуть роздирати поки я йтиму далі.
Розкриття творчого потенціалу особисті - прочитала я. 7 кіл. Ой а хто автор? Не бачу, зір підводить. Данте? А, ні, Демчук. Точно, у Данте ж було дев'ять.
Спочатку була Гординя. Боже мій, мене похвалили! Ах, што же ето? Крила? В мене виросли крила і я літала весь час, поки не довелось сісти писати знову. Але відчувати себе соколом, який покорив світ викликало швидку залежність.
Далі була Ненажерливість.
Ікар впав. Не втонув, але ті крила таки трохи обпекло. Хватаюсь за слова, як за повітря. Ще, ще, треба ще. Відмінниця вдягла окуляри і ненажерливо ріже мене зсередини. Мало. Їй всього мало. Дайте ще.
Гнів. Чим вам не подобається сублічность яку я вам показую? Я не готова. Ні! Ні! І ні! Нашо я тільки вписалась в це все? Вчителька роздратована - таки доведеться зняти свою маску. Некомфортно, небезпечно, неприємно і ще купа всіляких "не".
Заздрість. Хто така ця бляха Вільна Людина. Тоже мені. Очі звужуються, прищурююсь, принюхуюсь. Фиркаю, знецінюю. По черзі - то Вільну Людину, то себе. Стало легше, коли змусила переконати себе, шо це чийсь родич.
Хтивість. Стою гола в Матеусі. Всі так стоять, звичайно, але своя оголеність відчувається гостріше. Показую шматки на тілі, шо болять найбільше. Роздираю рани до крові і збуджуюсь ще сильніше. Мазохізм як він є.
Жадібність. Жадоба в животі жеркоче жаром - і жере, і жалить. Жалюгідні жарти. Жертвопринесення жительки Житомира. Жаба, а не жар-птиця. Але ж жадаю! Бо жива.
Всьо, останнє. Лінь.
Тут нічого додати.
Пишу востаннє, але гола стою так довго, шо вже соромитись немає чого. Мене кидало від істречиного - шо ця Демчук взагалі розуміє до боже мой наканєцто знайшлась свята людина яка знає толк в літературі.
Чистилище пройдено. Творчий потенціал особистості відкрито. Залишилось лиш зрозуміти шо тепер далі з ним робити.
Розкриття творчого потенціалу особисті - прочитала я. 7 кіл. Ой а хто автор? Не бачу, зір підводить. Данте? А, ні, Демчук. Точно, у Данте ж було дев'ять.
Спочатку була Гординя. Боже мій, мене похвалили! Ах, што же ето? Крила? В мене виросли крила і я літала весь час, поки не довелось сісти писати знову. Але відчувати себе соколом, який покорив світ викликало швидку залежність.
Далі була Ненажерливість.
Ікар впав. Не втонув, але ті крила таки трохи обпекло. Хватаюсь за слова, як за повітря. Ще, ще, треба ще. Відмінниця вдягла окуляри і ненажерливо ріже мене зсередини. Мало. Їй всього мало. Дайте ще.
Гнів. Чим вам не подобається сублічность яку я вам показую? Я не готова. Ні! Ні! І ні! Нашо я тільки вписалась в це все? Вчителька роздратована - таки доведеться зняти свою маску. Некомфортно, небезпечно, неприємно і ще купа всіляких "не".
Заздрість. Хто така ця бляха Вільна Людина. Тоже мені. Очі звужуються, прищурююсь, принюхуюсь. Фиркаю, знецінюю. По черзі - то Вільну Людину, то себе. Стало легше, коли змусила переконати себе, шо це чийсь родич.
Хтивість. Стою гола в Матеусі. Всі так стоять, звичайно, але своя оголеність відчувається гостріше. Показую шматки на тілі, шо болять найбільше. Роздираю рани до крові і збуджуюсь ще сильніше. Мазохізм як він є.
Жадібність. Жадоба в животі жеркоче жаром - і жере, і жалить. Жалюгідні жарти. Жертвопринесення жительки Житомира. Жаба, а не жар-птиця. Але ж жадаю! Бо жива.
Всьо, останнє. Лінь.
Тут нічого додати.
Пишу востаннє, але гола стою так довго, шо вже соромитись немає чого. Мене кидало від істречиного - шо ця Демчук взагалі розуміє до боже мой наканєцто знайшлась свята людина яка знає толк в літературі.
Чистилище пройдено. Творчий потенціал особистості відкрито. Залишилось лиш зрозуміти шо тепер далі з ним робити.