Блог

32-й день війни. Нетепличні умови.

Українська
Коли я в суботу проводила лекцію, то зрозуміла весь тягар небайдужості. Багато учасників оплатили школу задовго до війни, а я звикла виконувати зобов'язання. Втомилася, не змогла написати про 31 день.

Кожен із нас несвідомо створює собі оптимальні умови життя, формує свій мікрокосмос. Навіть подушка, на якій ми спимо, впливає на нашу завтрашню працездатність, не кажучи вже про звичний уклад, рідні стіни. Зараз ми схожі на новонароджених дітей, яких вштовхнули з утроби силоміць, не спитавши, і кинули кого куди.

Психіка повільна, тому для нас ще довго буде стресом пробудження вранці у новій реальності. Саме тому багато хто повертається до рідних міст, незважаючи на те, що там ще небезпечно, щоб знайти коріння, відчути знову силу. Багато хто з тих, хто зараз за кордоном сильніше відчуває цю відірваність. Вони викопали дерево своєї душі, але ще не пересадили його з діжки в чужу землю, так і возять на колінах.

Частина нашої енергії зараз йде на адаптацію до нової реальності, працездатність знижена. Частина енергії з'їдає переживання за результат, і чим ти небайдужіший, тим спустошеніший. Тому припливам байдужості не варто побоюватися, іноді просто вже нема чим нервувати, вся видана норма гормонів на день, буває витрачена за пару годин. Що більше ти зайнятий, то менш тривожний.

Зараз можна спостерігати в собі деяке розтроєння особистості, і це норма.

1. Перша частина, що сумує за минулим мирним часом, втраченою домівкою, рівнем комфорту, іншим з подружжя, якого немає можливості обійняти вночі.

2. Друга частина, тривожна, яка зараз горить разом з Україною, частіше зла, ніж перелякана. Той, хто допомагає наблизити перемогу, включений, має сенс і мету. Для багатьох із нас вижити під бомбардуваннями, або в тимчасовій окупації зараз головний внесок у перемогу, збереження нації. Той, хто тільки читає новини депресивніший і розгубленіший, він фантазує, а не проживає, а придумати собі можна нескінченно багато.

3. Третя частина, мудра. Вона п'є цю чашу горя та гордості за Україну, щоб змогти інтегрувати здобутий досвід. Якщо вона забуде пережите, лінія долі перерветься, і втратяться спогади, отже, частина життя зникне, начебто її не було. Мудра частина дивиться у майбутнє.

Дивитися через руїни, вперед, бачити там, вдалині контури вже відновлених міст, вдихати повітря вільним від орди України, допоможе витримати те, що відбувається зараз. Якщо туди дотягнутися, там можна зробити вдих, щоб знову пірнути в сьогодення.

P.S. Куртку я собі весняну купила, вона кольору хакі.

На фото повiтряна тривога в Україні із-за запуску балістичних ракет армією рф 27 марта у 21.48