Чимало людей кажуть про те, що вони вже впізнають свою аутоагресію. Тобто коли вони атакують самі себе, то вони розуміють, що це є атака. І єдине, що вони можуть із цим зробити, - це назвати це словами. Тобто вони розуміють, якими саме думками вони себе атакують. Але вони не можуть вплинути на внутрішній об'єкт, який їх атакує. Тобто є розуміння, що йде атака, але немає можливості її припинити, вплинути на неї.
Чому це відбувається? Давайте розбиратися.
Є наше «Я», яке зазнає атак. Це «Я» оточене постулатами, догмами, яким «Я» має відповідати.
І є атакуючий об'єкт, я його назвала «Пастухом».
Його можна називати по-різному. Фрейд назвав його «караючим СуперЕго», дехто називає його «внутрішнім батьком», я сама називала його «ВНО», «Ідеальне Я».
Але сьогодні давайте відмовимося від цієї термінології і спробуваємо по-новому поглянути на цей аспект. Бо термінологія замилює наш погляд і ті аспекти, які нам необхідні для розуміння. Через терміни ми не бачимо суті.
Термін як паркан.
То нехай це буде невідомий об'єкт, який ми з вами досліджуватимемо.
Є щось, що визначає рамки для особистості - що їй можна, що ні, що для неї правильно й що неправильно.
І в межах цих правил особистість починає жити як в межах загону. Тому я назвала це відео «Пастух та вівця». Як пастух пасе вівцю та її тримає у певних межах, так і цей внутрішній об'єкт створює певну вісь координат, у якій людина рухається. Якийсь мікросвіт, що живе за своїми законами.
Людина мислить із цих рамок – вона ніби прислухається до себе, порівнює з догмами і виносить якесь рішення, ставить собі мету, та у розмові вживає ті чи інші слова.
Ці всі зв'язки налагоджені, і людина звикла дослухатися до свого Пастуха.
Деякі психологи пропонують цього «злого дорослого» зробити «добрим дорослим», щоб він постійно особистість хвалив, підтримував і т.д.
Я категорично проти цього підходу, тому що у такому разі особистість залишається дитиною, за якою потрібен нагляд. Тобто особистість ніби залишається вічним школярем, який не хоче вчитися, працювати, а хоче весь час канікул, і йому потрібен той, хто змушуватиме його щось робити.
Це можна зрозуміти у порівнянні, як ми працюємо на когось і як ми працюємо у власному бізнесі.
Коли ми працюємо на когось, то нам ставлять завдання, кажуть прийти о 9-й ранку, піти о 18.00, обід з 13 до 14 і т.п., тобто нам створюють рамки і ми в них живемо.
Багато людей не можуть без цих рамок, тому що вони починають розтікатися як медуза - вони ніби не мають внутрішнього скелета. Їм потрібні зовнішні опори, загін, усередині якого вони житимуть.
Це говорить про те, що такі люди мають внутрішнього Пастуха, і він не дає особистості зростати.
Тут особистість продовжує ставитися до себе як до дитини нерозумної, і не дозволяє собі мати власне судження, робити щось за власними ідеями й не дозволяє індивідуальності зростати.
Часто, коли людина вчить якусь теорію, дивиться відео, вона тим самим лише годує свого Пастуха. І Пастух збільшується, але особистість, індивідуальність, «Я» - не зростає.
І людина продовжує жити у цій догматичній осі координат, де немає поглибленого розуміння причинно-наслідкових зв'язків, немає питання «чому», а є питання «що робити».
І людина постійно бореться з наслідками, і намагається зрозуміти, що це за Пастух такий у неї всередині, і знову ставить питання про «що робити». І виходить, що людина весь час працює над тим, що їй робити з її питанням «що робити».
І структура особистості не змінюється.
Цей Пастух потрібний особистості дот тих пір, поки особистість не починає орієнтуватися в реальності, тобто поки особистість не зрозуміє, за якими законами живе реальність, чому ця причина викличе цей наслідок, чому в неї мені не виходить ось це і т.д.
Тобто коли особистість вже буде співвіднесена з реальністю і починне розуміти зовнішній світ, його причини та наслідки, мислити глибоко, то такій особистості можна відмовитися від Пастуха.
Коли ми говоримо про несепарованість особистості, то треба розуміти, що насамперед це не сепарація від мами, чоловіка тощо, а насамперед від цього Пастуха.
Люди, коли розуміють, що цей Пастух їм щось не те радить, то вони знаходять людину, яку призначають цим Пастухом на цю роль, щоб хтось їм говорив, як жити, як діяти, бо вони самі не розуміють, тому що я не росту сам і мені потрібен весь час хтось, хто говоритиме, що я маю робити.
І на місце Пастуха може стати будь-хто, кого ідеалізують та призначать на роль того, хто знає.
Я називаю таких людей, несепарованих від внутрішнього Пастуха, «потенційними сектантами» - їм увесь час потрібен учитель, на якого вони будуть дивитись і робити те, що він скаже.
І багато хто користується цим – і психотерапевти, вчителі, лектори тощо. Їм невигідно зрощувати свою публіку, бо якщо публіка виросте, то вона зможе залишити їх. І тому публіка годується готовими порадами – тобто «Я» не вирощують, а «Я» розповідають, що треба робити. Тобто людину не вчать мислити, осягати реальність і себе, а дають готову систему координат.
Багато людей розуміють, що цей об'єкт усередині завдає багато клопоту.
Вони розуміють, що бути у підпорядкуваними, когось ідеалізувати, слухатися – це теж патологічно. Здавалося би, все зрозуміло: ми розлучаємось з Пастухом і починаємо жити самостійно. І коли людина приймає таке рішення, то виявляється, що вона не готова жити самостійно. Тому що самостійність – це відповідальність. І якщо я не хочу жити в загоні як вівця, а хочу жити як людина, то там і закони інші – я повинна нести відповідальність за свої вчинки та їхні наслідки, тож жити вільним – страшно.
Це як жити весь час у ляльковому будиночку. Реальність цікава, багатогранна, але там страшно, незрозуміло. А тут у будиночку мені зрозуміло, як жити. І людина обирає жити у цій несвободі.
Тому неспроможність відмовитися від внутрішнього чи зовнішнього Пастуха завжди пов'язана зі страхом.
Тим більше, що людина не може винести себе реального – вона собі противна, здається не такою прекрасною. І цей Пастух – це вигадана власна особистість, що ідеалізується.
І щоб від нього відмовитися, то треба відмовитися від своєї правоти і навчитися жити в невизначеності і сумнівах, - ти весь час трохи сумніваєшся в тому, що ти говориш. І коли ти вчишся сумніватися, то починаєш і сумніватися в тому, що тобі говорить внутрішній Пастух.
І тоді, коли він починає атакувати тебе аутоагресією, то ти кажеш: так, тут є частка правди, але все не так драматично.
Ми так з людьми говоримо: безперечно, це проблема, але чому вона так емоційно заряджена, ніби це всесвітня драма?
Тобто, коли ми не все гуртом знецінюємо, і не все гуртом приймаємо, а відокремлюємо те, що схоже на правду і те, що є неправда. І таке деталізоване сприйняття має з'явитися у нас і по відношенню до свого внутрішнього об'єкта, і по відношенню до зовнішнього об'єкта, якого ми призначили своїм куміром, Рятівником.
У цій спроможності розрізняти, відділяти правду та неправду, нам допомагає критичне та стратегічне мислення.
Коли людина прораховує наслідки, спираючись на реальність, то вона може спрогнозувати, що буде далі, і її прогноз буде досить точним.
Якщо людина «як би стратегічно мислить», але зі своєї викривленої, вигаданної осі координат, то те , що вона припустить, не відбудеться. І людина, щоб не зустрітися зі своєю неспроможністю, думатиме: «я так і знав, що нічого не вийде. Я відчував".
Тобто ми не можемо втримати себе у сумнівах, у нерозумінні, у незнанні, і нам хочеться бути весь час правими. І людина себе не ототожнює зі своїм реальним Я, а ототожнює з всезнаючим Пастухом.
Так само відбувається, коли цей об'єкт зовнішній, - і ти ототожнюєш себе з диктатором, і кажеш: "Все правильно він каже!" - і тобі вже здається, що ти і є цей диктатор.
Тому люди несепаровані, інфантильні шукають собі кумирів, яким поклоняються, і щоб ці кумири не робили, такі люди все виправдають.
Важливо розуміти, що це навчання, ковтання інформації, коли ти швидко дивишся відео (і «все розумієш») – то вам здається, що все розумієте. Коли дивишся вдруге-третє, то відкривається глибина. А коли дивишся швидко – ви нагодували Пастуха. Ви ототожнюєте себе зі мною і вам здається, що знань стало більше.
Але якщо ви поставите собі питання, про що було відео і спробуєте написати конспект, то ви зможете зрозуміти, що це було фантазійне розширення вашого Пастуха, а ваше реальне Я не інтегрувало цих знань, не занурило їх у себе.
У людей, які живуть по цій схемі, є постійне невдоволення світом.
І людина в цьому стані завжди є Жертва – вона постійно залежить від якихось зовнішніх умов. І вона пред'являє претензії до світу - такі ж самі, як вона пред'являє до себе. Тобто те, якщо людина атакує себе і загоняє себе загін, то вона вимагатиме, щоб весь світ теж помістився в цій зоні.
І все, що не вміщатиметься, людина атакуватиме невдоволенням, знецінюватиме. Вона через це не може зростати і змінюватися, тому що сприймає це зі своєї зони – вона відсікає знецінюванням, претензіями та невдоволенням те, що не вписується у її картину світу.
Тому розуміння й зростання особистості не відбувається.
***
Отже, підіб'ємо підсумки.
Наш Пастух наповнений претензіями та знеціненням. Він створює навколо себе ляльковий світ, і все, що в цей світ не вписується, на його думку підлягає знищенню. Деякі люди сягають навіть фізичного знищення («Мені не подобається ця нація, давайте ї, ліквідуємо», «Мені не подобаються ці люди, давайте їх посадимо).
Це насильство, анігілювання, знищення і є голосом цього Пастуха.
А людина, яка не хоче рости, змінюватися і якій вигідно жити в цій несвободі, вона цю несвободу відчуває. Але не наважується на волю. Він відчуває страх перед Пастухом і сором, коли Пастух незадоволений.
Але цей страх і сором не має нічого спільного з людяністю та гуманізмом – це є сором перед своєю ідеальністю.
І вся проблема в тому, що людина не може дозволити собі провалитися у свою неповноцінність, погодитися з нею. Хоча сумніви могли б нам допомогти, сумніви у собі.
Людині нестерпно там, вона почувається слабкою, і вона відмовляється від реального Я і знову ототожнює себе з Пастухом, з сильною та всезнаючою фігурою.
***
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОАНАЛІЗУ: Які претензії до світу у вас виникають найчастіше?
І самі проаналізуйте (і за бажання напишіть у коментарях), як ви ці претензії пред'являєте собі.
Інша тема про Пастиря і про віру, бо священиків називають пастирями, що також означає «пастух», і тут пастух – метафізичний Бог. Якщо цікаво, напишіть про це у коментарях, і я зніму про це відео.
ВЕБІНАР: "Вихід зі стану "жертви" відбудеться 24.05.2022 https://olgademchuk.org/vyhod-iz-zhertvy
Школа психоаналітичної практики "Сталкер" https://olgademchuk.org/stalker-7
ПОСИЛАННЯ НА ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=wVPAAuZqevU
Автор лекції: Ольга Демчук
Конспект записано: Ірина Кузнецова. Психолог в Баришівці