- Бане, я проти того, щоб ти ночами полював за великими пальцями моїх ніг.
- Олю, я нічого не можу з собою вдіяти, ти ними ворушиш, і в мені прокидається інстинкт хижака (розгублено дивиться).
- Ну в мені теж прокидається, але лють на тебе. Я теж не можу з собою нічого вдіяти, я смикаюсь, коли засинаю, і тут ще ти нападаєш.
- У нас нерозв'язний конфікт, Олю: ти не можеш поводитися по-іншому, і я не можу. Комусь треба поступитися. І це будеш ти (розгубленість пройшла, дивиться вже нахабно).
- Чому я?
- Тому що я тварина, а ти людина і, до того ж, психоаналітик. Ти вмієш контролювати себе, а я ні. Я бачив, як ти багато разів кажеш одне й те саме своїм клієнтам і не сердишся. Як це ти називаєш, контейнерування емоцій, от і контейнеруй. Хто розумніший, той і поступається (дивиться убік, ніби питання вже вирішене).
- Тобто стрибати вночі з усієї дурі на мої ноги й кусати пальці ти не припиниш?
- Ні, звичайно, я ж кажу, інстинкт (облизує лапку, між іншим хитро поглядає на мене).
- Я спатиму у взутті.
- Протестую. Мені треба об тебе грітися, взуття мені заважає (насторожено дивиться, облизувати лапу припинив).
- Я обгортатиму ноги ковдрою, щоб ти до них не дістався.
- Ну ось бачиш, я ж говорю, що ти розумна. Цей варіант мені подобається. Ти так не провокуватимеш мене (лягає мені на коліна).
- У мене кіт маніяк, нападає на жертву й перекладає провину на неї.
- Не драматизуй і не заводься. Я прекрасний, стрункий, грайливий, ну так, хижак, але ж я кіт. Тим більше ми розв’язали нашу проблему (мурчить, просить його погладити).
- Олю, я нічого не можу з собою вдіяти, ти ними ворушиш, і в мені прокидається інстинкт хижака (розгублено дивиться).
- Ну в мені теж прокидається, але лють на тебе. Я теж не можу з собою нічого вдіяти, я смикаюсь, коли засинаю, і тут ще ти нападаєш.
- У нас нерозв'язний конфікт, Олю: ти не можеш поводитися по-іншому, і я не можу. Комусь треба поступитися. І це будеш ти (розгубленість пройшла, дивиться вже нахабно).
- Чому я?
- Тому що я тварина, а ти людина і, до того ж, психоаналітик. Ти вмієш контролювати себе, а я ні. Я бачив, як ти багато разів кажеш одне й те саме своїм клієнтам і не сердишся. Як це ти називаєш, контейнерування емоцій, от і контейнеруй. Хто розумніший, той і поступається (дивиться убік, ніби питання вже вирішене).
- Тобто стрибати вночі з усієї дурі на мої ноги й кусати пальці ти не припиниш?
- Ні, звичайно, я ж кажу, інстинкт (облизує лапку, між іншим хитро поглядає на мене).
- Я спатиму у взутті.
- Протестую. Мені треба об тебе грітися, взуття мені заважає (насторожено дивиться, облизувати лапу припинив).
- Я обгортатиму ноги ковдрою, щоб ти до них не дістався.
- Ну ось бачиш, я ж говорю, що ти розумна. Цей варіант мені подобається. Ти так не провокуватимеш мене (лягає мені на коліна).
- У мене кіт маніяк, нападає на жертву й перекладає провину на неї.
- Не драматизуй і не заводься. Я прекрасний, стрункий, грайливий, ну так, хижак, але ж я кіт. Тим більше ми розв’язали нашу проблему (мурчить, просить його погладити).