Щоб особистість могла реалізувати себе, вона має вміти розмовляти з іншими людьми. Окрім цього, слід розуміти, що людина під час спілкування переживає певні емоції, адже співрозмовник безпосередньо впливає на нас, і нам досить непросто все це витримувати.
Тобто, окрім того, що нам треба щось говорити, нам ще треба й справлятися з переживаннями в собі.
Як свідчить мій практичний досвід, найбільша питома вага проблем викликають моменти, коли співрозмовник незадоволений нами. І для того, щоб вести переговори, нам необхідно вміти витримувати невдоволення собою (тобто стан, коли інша людина незадоволена нами).
Безперечно, це стосується не лише бізнес-процесів. Це стосується будь-яких переговорів, співбесід й навіть розмови із близькими людьми.
Давайте спробуємо заглибитись у цю тему, і зрозуміти, що це таке – невдоволення нами, і чому нам так нестерпно це переживати.
***
Спочатку нам треба збудувати фундамент для подальших міркувань. Цей фундамент – це те, що зацикленість на собі та суб'єктивність є загальною нормою.
Багато людей реагують на слова про те, що вони зациклені на собі, як на якусь образу чи звинувачення в чомусь жахливому.
Важливо зрозуміти, що зацикленість на собі – базова. Коли ми перебуваємо в утробі матері, коли ми діти, у нас недостатньо потужностей для того, щоб осягати світ, і тому зацикленість на собі має кожен з нас, і вона нам потрібна, щоб розуміти, що з нами відбувається.
І коли ми розуміємо, що ми зациклені на собі і світ нас цікавить з точки зору нас самих, то ми не робимо вигляд, ніби ми якісь особливо добрі, просвітлені люди, що дбають про інших так, ніби нам нічого не треба. Тобто, коли ми можемо прийняти це як факт і ми розуміємо, що у нас є ця зацикленість на собі, упередженість й помилковість судження.
І тоді ми зможемо припустити наявність зацикленості у нашого співрозмовника.
Тобто ми зациклені на собі і нас світ цікавить з точки зору нас самих, і інша людина так само зациклена на собі. І тому її емоційні реакції будуть, перш за все, говорити про те, що відбувається в її внутрішньому світі, і лише опосередковано будуть вказувать на її ставлення до нас.
***
Давайте розберемо цю тезу на прикладі.
Наприклад, я запізнююся на зустріч, і людина, до якої я нарешті дійшла, каже: «Ви спізнилися». Людина констатує факт, вона втратила якийсь час, вона розраховувала, що я прийду вчасно, і вона, навіть якщо це говорить засмучено, говорить про себе – про те, що відсутність мене вчасно викликала в неї дискомфорт.
Але ми за цим чуємо, ніби нас звинуватили й назвали поганими, саме через те, що ми зациклені на собі. І даємо відповідну емоційну реакцію.
Як тільки ми розірвемо «пуповину» між нами та співрозмовником, ми зрозуміємо, що інші люди завжди говорять про себе, як і ми говоримо завжди про себе. І є дуже малий відсоток людей, які можуть говорити про справу, поняття тощо.
***
Отже, коли є емоційна реакція – це завжди про себе. Бо чуже нас не хвилює.
Ми відчуваємо емоційну реакцію тільки якщо ми увійшли до злиття з цим об'єктом, і це в нашій свідомості стосується безпосередньо нас.
Наприклад, це як коли перехожі йдуть зі своїми дітьми, і ми дивимося на них без емоцій («діти як діти»). А власна дитина викликає у нас емоційну реакцію.
Тому, якщо емоційна реакція виникла, це значить, що людина каже щось про себе.
Або якщо ви відчуваєте емоційну реакцію з приводу іншої людини, то це стосується безпосередньо вас, та іншої лише непрямої причини.
Багато людей через те, що вони не розуміють, які вони, сприймають інших як дзеркало, яке їх відображає. Тобто від реакції на нас іншої людини миттєво виникає враження про себе, і ми виносимо судження про себе.
Коли є такий режим сприйняття, то досить складно бути в контакті і спілкуватися з іншими людьми, адже ми починаємо сприймати інших людей як таких, що підтверджують або нашу «хорошість» , або нашу «нехорошість». І ми ділимо їх реакцію на дві величезні групи: погане ставлення до нас і хороше ставлення до нас.
І коли ми надто залежимо від інших людей (а ця залежність проявляється саме тоді, коли у нас немає реалістичного уявлення про себе – ми як жебраки ходим у надії, щоб нас хтось відобразив як «хорошу людину»), тоді ми тоді потрапляємо у власну пастку, і нам хочеться організувати це спілкування так, щоб інша людина відобразила нас як «хорошу людину».
Ми потрапляємо в полон, і нам здається, що ми «прогинаємось перед іншою людиною».
Але, насправді, це є «прогіб» перед собою (тому що іншій людині не можна уявити мене поганим, тому що якщо він відобразить мене поганим, то я відразу почну пред'являти собі претензії, злитися на себе або на нього...).
Тому намагання справити сприятливе враження – це полон, де ми потрапляємо у залежність від реакції іншої людини й від свого уявлення, як усе має відбуватися.
Коли ми дивимося на вираз обличчя іншої людини, то її вираз обличчя завжди говорить про її сприйняття себе в цей момент. Навіть якщо людина насуплено дивиться на вас, то це говорить про те, що вона у цей момент поряд з вами сприймає себе як якогось (хорошого, поганого, цінного…).
Наприклад, якщо людина каже: «скажіть, котра година?», а ви відповідаєте: «не скажу», то людина насуплюється, бо вона в цей момент відчуває власну поганість – їй здається, що нею знехтували, вона розлютилася, вона не розуміє, що з нею не так і що з вами не так, і вона стурбованана зараз через себе.
Так само і ми. Коли бачимо незадоволений вираз обличчя, ми можемо проектувати свої внутрішні процеси в іншу людину.
Отже, роздільне мислення (це я, а це інша людина) позбавить від величезної кількості проблем і зайвого нервування.
Це про окремість.
Тобто, наприклад, коли ви ведете з людиною розмову про те, що ви хочете підняти ціну на свою послугу, і людина скривилася, то це говорить про те, що в неї зараз думка «о, мені тепер доведеться більше платити, і я маю десь заощаджувати». Тобто людина поринає в роздуми над цим. Чи «чому ця людина підвищила ціну? Напевно, він не цінує наших відносин».
Тобто це завжди думки про саму людину.
Коли ви бачите якусь реакцію (наприклад реакцію невдоволення), слід відокремити свій прекрасний образ і зрозуміти, що відбувається у внутрішньому світі людини. І у цих ваших роздумах про цей процес не повинно бути вашої персони (тобто, роздуми важливо направляти в ключі «що з ним?»).
Але ж не думати про себе досить складно.
***
Окрім того, ми часто додумуємо неіснуючий сенс. Наприклад, людині достатньо насупити брови, почухати лоба, як ми починаємо додумувати неіснуючий сенс.
Людині важко не додумувати, бо, додумуючи, їй здається, що вона ЗНАЄ те, що відбувається.
Тобто людині легше навіть додумати щось жахливе, ніж сказати: «я не знаю, чому він насупився».
І ці «я не знаю, чому в нього змінилося обличчя, я не можу знати, чому ця людина не посміхається», це НЕЗНАННЯ позбавить величезної кількості емоцій всередині.
Людина не може змиритися з незнанням, вона виносить судження, і судження, як завжди, якесь катастрофічне.
Тобто якщо ми відмовимося від всемогутності та впевненості, що ми можемо читати думки, то невдоволення іншої людини, яке може виявити зовсім не невдоволенням, перестане нас так турбувати.
***
Те, що ми зазвичай вважаємо невдоволенням, може бути взагалі чимось іншим.
Це може бути цілим спектром інших емоцій. Нахмуреність, насупленість , мовчання, неусміхненість може взагалі бути не пов'язана з невдоволенням, і тим більше невдоволенням вами.
І тут є цікавий момент.
Коли в людини ідеалістична вимога до світу («світ має бути таким, як я хочу»), то невдоволенням собою вона буде вважати навіть просту відсутність захоплення від себе.
Тобто, якщо хтось не зображує бурхливу радість при зустрічі зі мною, значить він мені не радий.
Якщо хтось не киває і не з усім погоджується, то він зі мною не згодний.
І людина таку різницю між бажанням та дійсністю сприйматиме як напад на себе, починає іншу людину сприймати як ворога і відповідно змінювати спілкування.
***
Велика кількість внутрішньої агресії у нас виникає, коли щось іде не за нашим планом.
Наприклад, я зробила собі чаю, а клієнт прийшов на 5 хвилин раніше. І я говорю: «ви раніше!». А клієнт упевнений, що я говорю про невдоволення ним, хоча я незадоволена лише тим, що не змогла випити свій чай.
І це «не як я хочу» викликає в нас емоції. Якщо ми не можемо зрозуміти, що ця незадоволеність, ця втрата контролю, ця втрата бажаного виникає з внутрішніх причин, і починаємо проектувати ці причини в інших людей, то нам починає здаватися, що це інший винен, що щось таке з ним відбувається і тому в мене ця тривога.
Мені, наприклад, дуже допомагає фраза: «Що, не так, як ти хочеш?».
Коли я зустрічаюся з людиною і намагаюся придумати якусь історію про його невдоволення мною чи про якесь погане ставлення до мене, то я кажу собі: «Олю, просто йдеться не так, як ти хочеш. Не накручуй якихось легенд навколо цього». Це звільняє розум, і зменшує рівень емоцій.
***
Також нам важливо розуміти про власне вразливе самолюбство.
Тому що якщо у нас самолюбство вразливе, то нам буде весь час здаватися, що інша людина завжди незадоволена нами, і її поведінка не така, як нам треба, а отже, вона до нас погано ставиться.
Коли ми не отримуємо від іншого те, що нам треба, то нам здається, що він до нас погано ставиться.
І це вразливе самолюбство, ці вибухи всередині при зустрічі, спілкуванні з чимось, вони сприймаються нами як біль. Але насправді це біль від аутоагресії, тобто ми на цей момент напали на себе.
Але оскільки ми не розуміємо, що ми самі себе атакуємо, то нам здається, що це інший нас ранить якимись словами чи загалом своєю присутністю.
***
Деталізація та уточнення.
Коли людина каже: «я вами незадоволений», у цей момент важливо не провалюватися у прірву власної «нехорошості» , а уточнити: «чим саме ви незадоволені, давайте розберемося».
"Я з вами не згоден", - людина сприймає це як невдоволення. Але коли він уточнить, то він зрозуміє, що інший незгодний із чимось.
І цей вихід у прояснення можливий, тільки коли ви невдоволення іншого не сприймаєте як свою поганість , не провалюєтеся в яму неповноцінності. І якщо ви не провалилися, то ви точно зможете прояснити, що саме не влаштовує іншого, з чим саме він незгодний, що саме йому не підходить.
***
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОАНАЛІЗУ: виберіть, що саме вам заважає у веденні переговорів, і взагалі у діалозі з іншою людиною.
ПОВ'ЯЗАНІ ЗАХОДИ: Цикл лекцій-практикумів "Справа. Психоаналіз для бізнесу" https://olgademchuk.org/delo
Вебінар “Проекції. Внутрішнє та зовнішнє» https://olgademchuk.org/proektsii
Школа психоаналітичної практики "Сталкер", дев'ятий набір https://olgademchuk.org/stalker-9
***
ПОСИЛАННЯ НА ВИДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=E05E9YqcXok&t=5s
Автор лекції: Ольга Демчук
Конспект записан: Ірина Кузнецова