Сцена перша. Контроверсійна.
Пінчук арт-центр. Абсолютно чорна маленька кімната. Екран на всю стіну, де показують фільм. Я стою і не можу відірвати очей. Двоє людей в скафандрах імітують секс на машині. Мене трохи підташнює, але я не можу повірити, шо прірва між мною і мистецтвом настільки велика. Силуюсь понять.
Сцена друга. Трагічна.
Я стою над гробом свого дєда. Він лежить дуже блідий, гострий довгий ніс стирчить. Моя мама не знала як сказати мені, шо мій дєд помер, тому вона вирішила "забути" про то. Частинка мене дванадцятирічної і досі зараз стоїть там, перед кришкою гроба, у під'їзді. А тіло моє, живе, трохи недолуге, дивиться на тіло дідове у військовій формі. Збентежено бачу, як усі навколо плачуть. Я зжимаю в руках канфєти, які йому принесла. Дуже хочеться їх з'їсти. Силуюсь горювати.
Сцена третя. Драматична.
Вишгород. Він привіз мене на захід сонця. Його силует мужньо стоїть посеред композиції мого погляду. Я не можу повірити, шо я сама погодилась піти з ним на побачення. Мій рот сам сказав "добре", мої ноги самі сіли в його машину. А тепер мої вуха самі це все слухають.
"Ты не понимаешь, я водитель от Бога. Я как Дамоклов меч на дороге - наказываю тех, кто плохо едет" - його язик не перестає себе ж і лизати.
Ми п'ємо вино. Біле, солодке і гидке.
Силуюсь шоб не стошніло.
Сцена четверта. Філософська.
Медуза горгона перетворювала людей в камінь. Я перетворюю своє життя на комедію. Від мене чекають драми, але чи є ще шось драматичніше за сумного клоуна? Санчо Панса впевнено продовжує нести доспєхі і вірити. Силується вірувати.
Пінчук арт-центр. Абсолютно чорна маленька кімната. Екран на всю стіну, де показують фільм. Я стою і не можу відірвати очей. Двоє людей в скафандрах імітують секс на машині. Мене трохи підташнює, але я не можу повірити, шо прірва між мною і мистецтвом настільки велика. Силуюсь понять.
Сцена друга. Трагічна.
Я стою над гробом свого дєда. Він лежить дуже блідий, гострий довгий ніс стирчить. Моя мама не знала як сказати мені, шо мій дєд помер, тому вона вирішила "забути" про то. Частинка мене дванадцятирічної і досі зараз стоїть там, перед кришкою гроба, у під'їзді. А тіло моє, живе, трохи недолуге, дивиться на тіло дідове у військовій формі. Збентежено бачу, як усі навколо плачуть. Я зжимаю в руках канфєти, які йому принесла. Дуже хочеться їх з'їсти. Силуюсь горювати.
Сцена третя. Драматична.
Вишгород. Він привіз мене на захід сонця. Його силует мужньо стоїть посеред композиції мого погляду. Я не можу повірити, шо я сама погодилась піти з ним на побачення. Мій рот сам сказав "добре", мої ноги самі сіли в його машину. А тепер мої вуха самі це все слухають.
"Ты не понимаешь, я водитель от Бога. Я как Дамоклов меч на дороге - наказываю тех, кто плохо едет" - його язик не перестає себе ж і лизати.
Ми п'ємо вино. Біле, солодке і гидке.
Силуюсь шоб не стошніло.
Сцена четверта. Філософська.
Медуза горгона перетворювала людей в камінь. Я перетворюю своє життя на комедію. Від мене чекають драми, але чи є ще шось драматичніше за сумного клоуна? Санчо Панса впевнено продовжує нести доспєхі і вірити. Силується вірувати.