Бувши психоаналітиком, я допомагала людям впоратися з наслідками пережитих в дитинстві подій, які породжували суб’єктивний, надуманий, необґрунтований страх (тривожність, неврози). Зараз, те що переживаємо - не суб’єктивне, як раніше, воно реальне.
Страх втратити близьких. Реальний.
Страх втратити дім, коли ніде жити. Реальний.
Страх втратити бізнес. Реальний.
Страх втратити життя. Реальний.
Мало того, що вони реальні, у багатьох з нас вони частково чи повною мірою втілилися. Це як грати на дворі в війну з іграшковим пістолетом, а потім потрапити в місце, де вже не прикидаються мертвими, а померти можеш ти сам. Світ зі страшних снів та фільмів втілився в реальність, паща дракона виригнула полум'я прямо в обличчя, а ти все ніяк не можеш повірити, що нюхаєш запах горілого волосся і відчуваєш біль опіку. «Можливо, мені все це сниться?»
Ті, хто не потрапив у зону бойових дій, продовжують дивитися на це по телевізору як на фільм. Я теж не розуміла, як це бути в Грозному під час бомбардувань, я навіть уявити це не могла.
Окрім втіленого страху, ми зустрілися з непідйомним виборами. Жити в будинку, але ризикувати життям? Виїхати з України, чи лишитися? Піти воювати чи допомагати без зброї в руках?
У мирний час ми обирали сорт ковбаси чи яблук, ну на крайній випадок, куди поїхати у відпустку, або чи варто пошукати більш високооплачувану роботу.
Зараз зовсім інша система координат. «Життя чи гаманець?» говорить внутрішній гопник. І якщо обрати життя, то яке? І що потім робити з відчуттям провини, якщо обереш не померти?
Психіка не поспішає звикатися з новою реальністю. Вона ще частково перебуває в ляльковому будинку, чіпляючись за картонні муляжі. Сучасний світ став інфантильний, вбити курку та обскубши її, зварити суп мало хто може. Зараз нам доводиться швидко дорослішати. Ми як діти, яких раптово віддали до цілодобового садка, і бабуся вже не буде читати нам казки на ніч, а замість тостів з джемом ми вчимося радуватися холодній вівсянці. Думка «Я не хочу це одягати, я вчора в цьому вже ходив», - смішна і недоречна.
Зараз все залежить від того, як швидко ми зможемо подорослішати і перейти в іншу систему координат. Дітям дорослі здаються жорстокими, вони не хочуть прогинатися, вони називають речі своїми іменами. Вони чітко окреслюють свої кордони і вміють не тільки приймати рішення, а й нести відповідальність за них.
Старший «братик» Каїн любив бити тих, хто слабший, він отримував садистичне задоволення від того, як молодші бояться його, вмовляють його заспокоїтися. Молодшим навіть заборонено називати його дії насиллям та пограбуванням, їм дозволено лише завмирати в жаху та раболіпності перед ним. Але ми то знаємо, де закінчується його влада. Там, де можна отримати відсіч.
Автор Ольга Демчук
Переклад Таня Чернецька