- Олю, що ти собі дозволяєш! Я втомився чути від тебе образи на свою адресу! - Бане, ти що, які образи? Ти ж мій улюблений кіт! Наведи хоча б один приклад. - Ти називала мене "нічним демоном". - Ну, тому що ти стрибаєш на мене раптово, коли я засинаю, а ще полюєш за пальцями моїх ніг, коли вони стирчать з-під ковдри. - Напевно, тому ти мене ще називала кажаном. Мене, кота, – мишею! Це нечувано. - Ні, кажаном я тебе називала за твої граційні та довгі стрибки. Ти париш, але не як птах, а як... Ну не називати ж мені тебе летючим собакою? - Собакою ще гірше, ніж мишею. Чому б не називати мене граційним котом, що летить? - Ну поки в природі є тільки кажани та собаки, котів ще не виявили. - На все в тебе є відмовки, Олю. Ну гаразд, а чому ти називала мене барабулею? Ти хоч знаєш, що то риба? А риб коти їдять. - Думаю, є риби, які можуть з'їсти кота, наприклад сом. - Сом так, але ж не барабуля! Називання мене рибою вважаю образливим та недоречним! - Але ж я ласкаво "барабулечка моя" тебе називаю. - А вампіром чому називаєш? - Ти бачив себе збоку, коли мене кусаєш? У тебе два вампірські ікла, і ти їх старанно намагаєшся не встромити в мене. Але в такі моменти ти дуже схожий на вампіра. - Але ж я їх у тебе не встромляю, а ти називаєш мене так, ніби я їх у тебе встромляю. Ось ти, Олю, людей консультуєш, а сама зауважуєш, наскільки ти дивна жінка? - Звичайно, я дивна, навіть сперечатися не буду. Мені головне з тобою в спілкуванні бути дивною, а не з клієнтами.