Нервово викроковую по хаті зі швидкістю власної думки. Жодного слова не вимовлено, проте на місці зупинитися несила. Усередині накопичується неспокій, що ось-ось прорветься назовні чи-то жестом заламаних рук, чи-то закушеною губою, чи-то гіркотко примруженими очима. Хто знає, може, й кулак смачно не впишеться в якісь із меблів.
Укотре внутрішній всесвіт розширюється так швидко й так нагло, що накинутий костюм речі от-от репне на шматки чи розіб’ється на скалки.
Що речі надає голосу в її бунті вибухового самознищення? Які є рецепти приготування палкої суміші, що прорве дамбу стриманості й пристойності?
Може це: “Кицюню, мені приємний твій голос, тому кажи-кажи, хоча твій гео-політичний огляд Європи на тлі війни України - то марення рожево-бузкового поні”.
Чи смикнеться око на такий закид? Чи спливе чергова зніяковіла й трохи дурна посмішка? Чи грізний рик ображеного самолюбства зрештою прорве дзвінку тишу? А мо’ нічого й не відбудеться, бо поні - зрештою, милі тваринки, поговорили за життя, як уміли, без образ.
Напевно знаю одне - ох, і не нудне це життя, коли всередині постійно булькає й шкварчить на кожен легкий вітерець назовні. Стільки нагод розіграти пречудове реаліті шоу й бодай на мить почутися зіркою, що зриває на себе увагу перехожих - достатньо ж просто голосно трагічно видихати.
Складніше інше - як би то крокувати життям по волі, вдумливо й дбайливо, без шкоди собі та довкіллю?
Укотре внутрішній всесвіт розширюється так швидко й так нагло, що накинутий костюм речі от-от репне на шматки чи розіб’ється на скалки.
Що речі надає голосу в її бунті вибухового самознищення? Які є рецепти приготування палкої суміші, що прорве дамбу стриманості й пристойності?
Може це: “Кицюню, мені приємний твій голос, тому кажи-кажи, хоча твій гео-політичний огляд Європи на тлі війни України - то марення рожево-бузкового поні”.
Чи смикнеться око на такий закид? Чи спливе чергова зніяковіла й трохи дурна посмішка? Чи грізний рик ображеного самолюбства зрештою прорве дзвінку тишу? А мо’ нічого й не відбудеться, бо поні - зрештою, милі тваринки, поговорили за життя, як уміли, без образ.
Напевно знаю одне - ох, і не нудне це життя, коли всередині постійно булькає й шкварчить на кожен легкий вітерець назовні. Стільки нагод розіграти пречудове реаліті шоу й бодай на мить почутися зіркою, що зриває на себе увагу перехожих - достатньо ж просто голосно трагічно видихати.
Складніше інше - як би то крокувати життям по волі, вдумливо й дбайливо, без шкоди собі та довкіллю?