Сьогодні я хотіла б з вами поговорити про нестерпність емоцій. Я тут намалювала невеликий малюнок - ось цей будиночок - це образ, придуманий образ себе, а це ті переживання, які у нас виникають (вихор рожевого кольору на малюнку).
Під час війни ми зустрічаємося з тим, що ми переживаємо те, чого ніколи не проживали. Тобто, ми не мали такого досвіду, ми не мали сили таких переживань. І зараз дуже багато людей, особливо ті, хто звик бути дисоційованим зі своєю емоційністю зустрічаються з тим, що вони не можуть витримати себе, але їм здається, що вони не можуть витримати реальність.
Особливо це стосується тих, хто перебувають, наприклад, за кордоном і хвилюються про близьких або перебувають у тому місті, куди ще, наприклад, не були направлені ракети, не бомбили літаки, ще не дійшла російська армія, але вони читають новини та хвилюються. Їм здається, що щось нестерпне.
Тобто, є фактична загроза? немає фактичної загрози? Ви зараз самі це генеруєте всередині чи справді є загроза? Важливо розділити реальне і надумане.
Коли ми щось проживаємо всередині, то ми можемо настільки наповнитися цими переживаннями, що не в змозі себе витримати. Тобто коли ми не звикли бути чуйними до цих емоцій, ці емоції накопичуються, ми їх складуємо в якійсь кімнаті, а потім вони проривають греблю і повністю затоплюють особистість. Тобто таке враження, що ти був спокійний і потім ту-дуф! вибух усередині! і все, тебе кудись несе. Це свідчить, що емоції відторгалися.
Жінки зараз відчувають більше страху, ніж чоловіки, бо вони менш захищені. Вже відбувається це, на жаль, в українських містах, захоплених селах, коли російська армія ґвалтує жінок, у тому числі неповнолітніх дівчаток. Це жахливо!
І жінка розуміє, що вона може стати легкою здобиччю окупанта, вона не має можливості захистити себе. Тому жінки зараз агресивніші по суті але – у своїй голові, але не на ділі.
Чоловіки, які зараз захищають свою країну від ворога, котрий вторгся, у них все по поличках, все зрозуміло, що робити.
Жінка переживає, боїться, ховається, біжить, у неї багато страху і для того, щоб не піти під лід – у стан жертви, у стан пригніченості цим страхом, жінка відчуває лють, вона таким чином розблоковує себе, не йде в стан жертви.
Є певний рівень, коли в тебе - активність, є агресія (вгорі) і внизу жертва. Жінка, коли почувається жертвою обставин, що вона не може впливати, вона починає агресією діставати себе і іноді йде на піку. Не бійтеся зараз своєї агресії, вона нормальна, вона допомагає залишатися живими.
Отже, повернемося до переживань. Зараз пощастило тим людям, які в контакті зі своїми емоціями, які дозволяють собі їх пізнавати та визнавати. Вони кажуть – я безпорадний, мені страшно, я в люті, я ненавиджу! Називати речі своїми іменами це важливо.
Ті люди, які не хочуть визнавати реальну картину світу, вони хочуть бачити бажану, тобто ми вас, наприклад, вбиваємо за те, що ви колись там збиралися потім на нас напасти – це спотворена картина світу. Це виправдання вбивства та спроба довести свою святість. Тобто ми вас убиваємо, але це винні ви, а не ми.
Це теж формує вигаданий будиночок, в якому жити неможливо. Утримання прекрасного образу це дуже енерговитратно. Людині для того, щоб здаватися собі прекрасною їй доводиться дуже багато брехати, дуже багато відкидати реальності. Тому є втома і людині треба постійно підстьобувати цими емоціями, підживлюватися десь, щоб утримати цей будиночок.
Чим більше відторгнення себе такого, який переживає зараз або відторгнення реальності, тим більше дисоціація з вигаданим образом і реальним образом. Реальне Я що переживає, що проживає, знає правду, здається токсичним і нападником. І людина від нього намагається втекти, вколоти собі анестезію, зробити вигляд, що нічого не відбувається, втекти від самої себе, яка переживає.
І ті люди, які зараз біжать, ось біженці з України, евакуювалися до Польщі, потім ще кудись, вони біжать, біжать, не можуть зупинитися. Вони тікають самі від себе. Їм здається, що вони віддаляються від зони бойових дій - так вони віддаляються але в першу чергу, вони віддаляються від себе такого, що відчуває нестерпні емоції.
Тому зараз як ніколи важливо називати речі своїми іменами та не відмовлятися від того, що ви відчуваєте. Тобто стати більш чутливим. Здається війна, нам треба огрубіти, ні, нам треба стати більш чутливими до себе і весь час тримати руку на пульсі. Хочеться піти в подійність – ні, повертаємось в середину і говоримо із собою, що ми зараз відчуваємо?
У стані жертви, у стані - біжи, людина почувається загнаним зайчиком, за яким гоняться вовки. Ми дійсно багато хто зайчики, які не вміють боротися, не вміють захищати. І перед цим було відео про те, як виходити з цього стану.
Я зараз хочу з вами поговорити про те, що те, що відбувається, — це не лише велика трагедія зі смертю людей, із руйнуванням міст, це ще наша можливість стати сильнішими. Чому? Тому що, якщо ви зможете зараз вмістити себе реального, визнати свою агресію, визнати свій страх, тоді ваша особистість стане більш наповненою. У вас з'явиться глибина переживань.
Якщо ви відмовляєтесь від себе, то ви разом з цим відмовляєтесь і від свого життя. Тобто, ви витираєте собі пам'ять, ви потім не зможете згадати, що відбувалося. Якщо ви не пам'ятаєте, що відбувалося останній тиждень, місяць - це говорить про те, що ви знаходитесь ось у цьому вигаданому будиночку (малюнок), який був до цього, ось тут ось, а від себе реального (рожевий вихор на малюнку поруч із будиночком) відмовились. Тобто стирання пам'яті, нерозуміння, не пам'ятати, що відбувалося — це саме про це.
Отже, коли ж ми говоримо собі – я зараз легалізую все в собі, легалізую свою лють, свій страх, свою вразливість, то саме тоді у вас з'явиться, по-перше – здатність щось робити, активність розблокується, по-друге – з'явитися глибина мислення, сприйняття, проживання існуючого, і ви збережете в пам'яті те, що з вами було. Тоді ви не втратите своїх років, ви, пройшовши через ці випробування, зможете стати сильнішими.
Якщо у вас відчуття, що ви божеволієте, це говорить про те, що ви відмовляєтесь від себе, який переживає. Тобто, враження – що все, мій розум не мій, я божевільний, це відторгнення (відмова від) себе реального, йдіть усередину! звіряйтесь з тим, що ви зараз відчуваєте? що ви проживаєте? що з вами зараз відбувається? І, легалізуйте, кажіть – це зараз нормально відчувати!
Коли ви бачите, що ви починаєте входити в стан сомнамбули, коли вже нічого не розумієте, це говорить про те, що ви розриваєте контакт через нестерпність із реальністю. Це також нормально! Іноді треба розірвати цей контакт та перечекати. Але важливо розуміти, що я зараз розірвала контакт, я зараз не в собі, я зараз ось у цьому будиночку, в якому нічого цього не відбувається і, до реальності треба потихеньку наближатися.
Тобто дисоціація, відчуття що ти збожеволів, відбувається тоді, коли ти проживаючий, коли ти наповнений емоціями, коли ти дуже далеко від того образу, в якому ти. Тобто, безумство – це саме цей великий простір.
Дехто з людей запитують – якщо я не добра, не хороша, то що я монстр? Тоді виходить я монстр через те, що відчуваю таку лють до людей, які прийшли руйнувати, грабувати, ґвалтувати нашу країну? - Ні, ви не монстр - це нормальний стан. Визнайте це. Зараз така ситуація, потім ви повернетеся в образ.
Це велике лихо, те, що зараз відбувається в Україні але ми, пройшовши через це, можемо трансформуватися і стати сильнішими. Зараз важливо зберігати свою розсудливість. Тому інтеграція цих почуттів важлива. Важливо не відмовлятися від себе. Проживати, пити цю чашу гірку, але до дна.
Тоді ви зможете, пройшовши через це випробування, стати сильнішим, мудрішим. І нам ще поновлювати Україну! Тож бережемо себе, на скільки ми можемо!
Бажаю вам удачі у цей непростий час! Бажаю зберегти себе і до зустрічі!
Посилання на вiдео: https://www.youtube.com/watch?v=PKPCOL-yGH4&t=388s
Автор Ольга Демчук
Конспект записала Anna Medvetskaya