Багато хто з нас пережив жах війни. Хтось поїхав із дому, в якому він жив. Хтось втратив близьких. Хтось досі перебуває у будинках, які бомблять. Хтось зараз із зброєю в руках захищає нашу свободу.
Дуже важливо в цих умовах не ставати в позицію «жертви». Що це означає? Я нещасний, більше страждав, ви стільки не страждали! Я є більше поламаний ніж ви!
Люди починають мірятися своїми стражданнями. І коли людина йде в позицію жертви, вона йде в позицію дитини. Тобто він починає вважати, що йому винні.
У нього відключається ініціативність, він не може самостійно приймати рішення, і він шукає того, на кому він може повиснути, впасти йому на руки, і щоб інший його кудись доніс.
Це нормально падати у стан жертви, тобто ставати дитиною. Чому я говорю жертва – дитина? Тому що дитина, вона залежна, вона не може самостійно приймати рішення, самостійно заробляти гроші, самостійно жити. Йому потрібно бути прикріпленим до когось.
І ми, звичайно, не самостійні і залежимо від інших людей, але все вирішує питома вага. На скільки ми зараз у позиції дитини?
Тому важливо спостерігати, коли ви починаєте думати, що комусь краще, ніж вам, ви починаєте порівнювати себе з іншими людьми, інвалідизуючи себе і вважаючи себе більш страждаючим. Якщо ви впадете туди, то повністю паралізуєте свою активність і почнеться злам індивідуальності.
Ви не зможете в моменти випробування реагувати на них належним чином. Тобто відбувається паралізація активності. Ми, в стані стресу, регресуємо і можемо регресувати до стану немовляти, яке тільки-но народилося. Тобто можна лягти, лежати, дивитися в стелю або піти в серіали або піти в якісь ілюзії та мрії.
Зараз дуже важливо бути увімкненим. Дуже важливо зберігати свою активність. Зберігати здоровий глузд.
Я спілкуюся з людьми і розумію, що стан жертви - це стан озлобленості, коли людина починає висувати величезну кількість претензій. Він вимагає, щоб інші почали обслуговувати його потреби, які він не може обслужити сам.
Якщо в людини є завищені пред'явлення вимог до інших, це свідчить про те, що у нього таке ж завищене пред'явлення претензій до себе.
Якщо ми не можемо змиритися зі своїми невеликими можливостями зараз, ми так само не можемо змиритися з тим, що інші теж не всемогутні і що вони роблять те, що можуть. Тому, насамперед, треба зрозуміти, що кожен із нас зараз робить те, що він може.
Це зумовлено було десятиліттями вже прожитих життів. Заспокоїтися в тому, що ми можемо не багато, так само не вимагати від інших, щоб вони дали те, що вам треба. Зрозуміти, що зараз увесь світ перебуває у стані стресу.
Ніхто не очікував, що в наш час таке може статися. Тому люди можуть не швидко реагувати, тому люди не можуть стати вашими батьками, які зараз на руках вас занесуть у те місце, в яке вам треба.
Проявляти терпіння, проявляти милосердя та розуміння.
Коли людина потрапляє у стан жертви, вона починає виснути на інших. І в іншої людини виникає огида, щоб не відчувати вину. Тобто, якщо я впала в стан жертви я починаю пред'являти претензії, починаю виснути, то в іншого виникає бажання як би мене врятувати, але в нього теж обмежені можливості і для того, щоб не відчувати вину перед тим, що він не може, наприклад, мене врятувати, він починає мене ненавидіти, він починає відчувати огиду, щоб побудувати цей бар'єр і не відчувати себе винним.
Тому, якщо я перебуватиму в стані жертви, то я ризикую зробити свою присутність у житті інших людей токсичною. Люди почнуть від мене тікати. Тобто, не допомагати – те, що зараз треба, а тікати, дистанціюватися та намагатися зі мною менше спілкуватися.
Тому, важливо помічати, якщо ви стали жертвою, інвалідизували себе, стали ось цією зруйнованою дитиною, важливо називати речі своїми іменами – я зараз у жертві, я зараз висну, я зараз пред'являю претензії і для вашого блага намагатися з цього стану витягнути себе у дорослу позицію.
Автор Ольга Демчук
Конспект записан Anna Medvetskaya