КЕРІВНИКИ ТА ПІДЛЕГЛІ // Психоаналіз для бізнесу (КОНСПЕКТ відеолекції Ольги Демчук)
Сьогодні ми з вами поговоримо про керівників. Я готуюся до проекту «Психоаналіз для бізнесу» і це буде невеликий фрагмент із цього проекту.
Людина, яка хоче бути керівником, це людина, яка:
*або ж розуміє, що за допомогою наявності команди вона може зробити більше,
*або ж людина, яка прагне мати владу для того, щоб відчути свою значущість.
Тобто ми можемо розділити поведінку керівників на два потоки, на дві суті:
* ті, які обслуговують свій бажаний образ і за допомогою влади самостверджуються,
* ті, які роблять бізнес, прагнуть ефективної роботи.
Чи є ви керівником, чи ви прагнете до того, щоб у вас була команда й свій бізнес, чи ви є підлеглим – не так важливо.
Нам зараз важливіше зрозуміти:
*що відбувається з вашими керівниками, якщо ви підлеглий,
*що відбувається з вами як з керівником,
*чому ви не можете бути керівником і як виростити у собі самому керівника.
Насамперед ми маємо розуміти, що керувати колективом, перебуваючи у злитті з ним, неможливо.
Що таке злиття? Це коли іншу людину я залучаю до свого вигаданого світу, призначаю її на якусь роль і починаю проектувати в неї якісь власні частини.
Тобто, я її призначаю такою «корзиною» для зберігання власних аспектів, які я не можу привласнити. І я починаю з нею розігрувати якийсь сценарій.
Як зрозуміти, що ви з людиною увійшли до злиття і відбулася проекція?
Відносини з цією людиною завжди будуть емоційно заряджені.
І тут виходить, що або нам доводиться бути зовсім чужими, закритими, або входити у злиття.
Але найефективніше, коли людина не входить до цих крайнощів, а залишається десь посередині. Адже, коли є злиття в колективі, то колектив перестає робити свою справу, і являє собою такий клубок із незрозумілих відносин, де люди вже не є ефективні працівники, а вони постійно перебувають у з'ясуванні стосунків одне з одним.
Схильність до злиття унеможливлює будь-які ділові відносини.
Тому що коли ми входимо в злиття з іншою людиною, вона стає дзеркалом для нас - вона стає вже не окремою особистістю, а тим, за чиєю думкою я починаю визначати те, яка я.
Тобто її значущість для нас зростає, і її реакція на нас стане основою того, ким я вважатиму себе.
Думаю, у вашому житті є безліч таких прикладів, коли ви відчували якусь незрозумілу залежність від думки певної людини.
І іноді ця людина не обов'язково є тим, ким ви захоплюєтеся чи кого ви вважаєте розумником, - ми можемо спроектувати власний наглядовий об'єкт у будь-кого. І у нас з'являється страх, - ми дуже боїмося викликати невдоволення цієї людини, тому що ми з нею увійшли до цього злиття.
***
Коли ми включаємо людину у власний сценарій, у нас зникає можливість об'єктивно судити про цю людину, й розуміти, чи ми їй винні, чи вона нам винна. Там не йдеться про об'єктивні можливості цієї людини.
Тобто коли ми входимо в злиття з керівниками або з підлеглими, то ми втрачаємо сприйняття індивідуальності іншої людини. Нам здається, що коли людина нам відмовляє, то вона нападає на нас, чи нам здається, що вона нам винна, чи нам здається, що ця людина робить щось спеціально і на зло нам.
Також, коли ми у злитті, то нам важко зрозуміти, як спілкуватися з цією людиною.
І часто наші зусилля переходять у насильство.
Це зусилля і насильство, насамперед, людині необхідно навчитися відрізняти в собі. Коли ми щось вимагаємо від себе, ми не уявляємо, які ми є реальні, і ці вимоги до себе не співвіднесені з нашими реальними можливостями, і, як мінімум, із 24 реальними годинами на добу.
Якщо ж ми стосовно себе не можемо сформувати реалістичні вимоги, то такі нереалістичні вимоги у нас будуть стосовно тієї людини, з якою ми увійшли у злиття.
Тобто, якщо я керівник і я в злитті зі своїми підлеглими, то я вимагатиму від них (і вважатиму, що так і має бути), так само, як і від себе.
Тоді інші стають «не зовсім іншими» - вони стають клонами самих себе, вимоги до них пред'являються такі ж, як до самих себе, невдоволення ними таке саме, як самим собою, і тиск іноді такий самий садистичний, як на самого себе.
Людина у злитті перестає помічати відмінність власної індивідуальності від індивідуальності іншого.
***
Щоб здійснювати бізнес у колективі, необхідно формувати ставлення до інших як до рівних.
Але коли людина чує про «нарівні», то вона найчастіше має на увазі панібратство.
Тобто нарівні – це для людей відсутність кордонів, це те саме злиття.
Відносини нарівні неможливі, якщо людина увійшла до злиття. Вона у злитті обов'язково призначатиме або себе вище, або іншого вище.
Злиття - це ставлення дитини до дорослого. У дорослого завжди більш домінуюча позиція, а у дитини більш залежна. І коли ми в злитті, то ми можемо бути головними чи залежними.
Часто інші прагнуть одразу встрибнути у злиття, тому що в злитті людина розуміє, як їй жити. Злиття – це такий сценарій, який ґрунтується на рефлекторних дугах, до яких людина звикла. Коли з вами хтось хоче увійти у злиття, у вас є відчуття, що вас втягують у якусь гру, в яку людина звикла грати. І іноді люди починають погоджуватися, підігрувати, і потім наростає напруга у таких відносинах, і є дуже бурхлива реакція на слова та на поведінку іншої людини.
Тому керівнику насамперед необхідно тримати дистанцію, особливо з тими людьми, які схильні до злиття, які хочуть залучити до свого придуманого світу.
Так, наприклад, з моїми клієнтами: чим більше у людини чим більша тенденція до злиття, тим більшу дистанцію мені доводиться вибудовувати. Бо якщо її скоротити, то людина вже не буде в психоаналізі, а вона намагатиметься грати зі мною свій сценарій.
***
Багато керівників, які мають низьку самооцінку, які на своєму місці підвищують самооцінку, вони несвідомо починають заохочувати загравання, спокушання, раболіпство тощо.
І, таким чином, керівник, який заохочує загравання та раболіпство, сам потрапляє у павутиння до того, хто це робить. Тобто він стає залежним.
Важливо розуміти, що всі ці загравання, спокушання, раболіпство людина робить лише з однією метою – захопити над вами владу, і тому вестись на такі моменти не варто – важливо розуміти, що стоїть за цим.
Жінки користуються цим стосовно чоловіків і чоловіки користуються цим стосовно жінок, коли починають спокушати. Багато людей роблять це несвідомо – заграють, кажуть компліменти тощо.
Такі хитрощі скорочують дистанцію, йде захоплення влади, щоб потім використати керівника чи іншу людину у своїх цілях.
Загравати, спокушати і т.д. можуть не тільки підлеглі, а й керівник може почати це робити зі своїми підлеглими. Керівник починає загравати з підлеглими, намагається їм сподобатися, робить із них вже не співробітників, а дзеркало, в якому він хоче позначитися та побачити себе «хорошим».
***
Для мене важливим відкриттям у якийсь момент мого життя було те, що люди найчастіше ставлять цілі як прагнення до досконалості, як підгодовування Хибного Я (рос.: Ложного Я). Зокрема, практично всі клієнти приходять з метою самовдосконалення. Тобто у них є низка вимог до себе, і вони впевнені, що якщо вони стануть правильними, тоді вони досягнуть бажаного і світ стане таким, як їм треба.
І я ніби підпільно годую Реальне Я, викопую Справжнє Я, а людина думає, що продовжує вдосконалювати Хибне Я.
Аналогічна ситуація і з керівниками.
Я працюю з керівниками та бачу, як вони зачаровані спрямованістю до якоїсь мети, до якихось досягнень, до формування якогось колективу, якоїсь атмосфери. І ця постановка цілей «десь там» відводить людину від реальності.
Формування колективу відбуваються не «десь там», а в той момент, коли ти безпосередньо спілкуєшся з іншим – наскільки ти уважний із ним. Досягнення цілей відбувається «тут і зараз» – чим більше ти уважний, чим більше ти усвідомлений до того, що ти робиш, тим більше в тобі вдосконалюється навичка бути реалістичною, бути розсудливою.
Це не проходження якихось курсів, це не про вдосконалення «десь там», це не про «провести корпоратив і там перезнайомитися».
Людині досить складно бути тут і зараз, - вона постійно «десь там».
Навіть на аналітичних сесіях я бачу, як людина хоче домогтися чогось «десь там», але не приділяє уваги тому, що безпосередньо відбувається в контакті зі мною (які у неї зі мною як із психоаналітиком стосунки? Людина обговорює те, що відбувається у нього у відносинах, а того, що відбувається зараз, він не бачить).
Саме ті люди, які можуть бути уважні, які тут і зараз, які розуміють, що кожне сказане слово має наслідки, які розуміють, що у кожної дії буде відлуння, вони можуть стати керівниками.
Тобто це люди, які мислять стратегічно, розуміють причинно-наслідкові зв'язки.
Коли людина діє лише на рівні рефлексів, і не розуміє наслідків того, що робить, то стратегічного мислення немає.
Керівники, які зациклені на тому, щоб їх сприйняли прекрасними, не можуть мислити стратегічно, бо вже втрачено саму сутність спрямованості до справи.Людина займається створенням дзеркал, в яких вона відображатиметься ідеальним.
Якщо ви є підлеглими, то вам теж важливо розуміти, що відбувається з вашим керівником – чи опікується він справою, чи він опікується самоствердженням за рахунок вас.
Якщо він опікується самоствердженням за рахунок вас, тоді не варто сприймати це як власну поганість (рос: плохость). Важливо розуміти, що він залучає вас до якогось сценарію. Іноді навіть можна підіграти, щоб подбати про себе, але важливо розуміти, що ти зараз граєш, і керівнику це треба, щоб самоствердитись. Не варто сприймати це серйозно, не варто це сприймати як власне приниження або поганість.
Підлеглому важливо бути окремим від керівника.
Раніше був ролик для підлеглих ( https://www.youtube.com/watch?v=BJWzLOy3MnA&t=2s ), де я розповідала, що підлеглий буде проектувати мимоволі образ наглядаючого об'єкта, образ внутрішнього ідеалу і вибудовувати стосунки. Тому це ваша відповідальність – не входити у злиття з керівником, бути окремими від нього та помічати, коли ви проектуєте туди якісь внутрішні об'єкти.
Тому що якщо ви спроектуєте, то вам буде голос керівника надто значущим для вас.
***
Для керівника важливо розуміти, що він і є той інструмент, який створює атмосферу і який чогось досягає або не досягає.
І еволюція цього інструменту відбувається «тут і зараз». І найкраща практика для особистісного зростання – це помічати в дрібницях, як ти поводишся.
Люди не можуть витримати реальності. Будь-якій людині складно бути зосередженою, уважною, слухати інших, слухати як ти звучиш, розуміти наслідки своїх вчинків.
Люди живуть у голові, вони весь час ніби у якомусь ув'язненні, де вони бігають по стінах і навіть це видно по погляду, коли людина несфокусована.
Таке бігання – це розрив контакту з реальністю, це неможливо взагалі зрозуміти, що відбувається. Тобто людина живе у вигаданому світі і з подивом помічає інших, у тому числі своїх підлеглих і в тому числі себе, який саме зараз кричить чи незадоволений.
***
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОАНАЛІЗУ: попрошу вас описати випадки, коли інші не опікувались тим, щоб робити з вами справу, а займалися самоствердженням. Можливо, ви вже в змозі написати таке про себе - коли ви, входячи в партнерські відносини зі своїми підлеглими або керівниками, не опікувались справою, не прагнули до ефективності бізнесу, а намагалися самоствердитися.
***
ПОВ'ЯЗАНІ ЗАХОДИ: Цикл лекцій-практикумів "Справа. Психоаналіз для бізнесу" https://olgademchuk.org/delo
Вебінар “Проекції. Внутрішнє та зовнішнє» https://olgademchuk.org/proektsii
Школа психоаналітичної практики "Сталкер", дев'ятий набір https://olgademchuk.org/stalker-9
ПОСИЛАННЯ НА ВІДЕО: https://www.youtube.com/watch?v=0yUMfgorbFs&t=1s
Автор лекції: Ольга Демчук
Конспект записано: Ірина Кузнецова