Я була у відпустці у грудні й перше, що я відчула, вийшовши на вокзалі в Кишинів, це те, що зі мною, щось не так, а з іншими людьми, все гаразд. Живучи у Києві, ти не відчуваєш божевілля становища, в якому перебуваєш щодня.
У якому з громадських місць Києва ти не знаходився, відчуваєш, як простір наповнюється густою напруженістю, під час оголошення повітряної тривоги. Я, як і багато хто, навчилася автоматично перевіряти, "що на нас летить": шахед, балістика, крилата ракета, або ракета Х. Не знаю, для чого я це роблю, я не разу не була в бомбосховищі. Напевно для того, щоб емоційно підготуватися до сили вибухів, які я можу почути й до паніки, яка може початися. Псевдоконтроль над ситуацією, над ситуацією всередині моєї голови.
Тільки опинившись в іншій країні, ти розумієш, який тягар ти несеш живучи в Києві. Скільки твоєї енергії з'їдає страх і стан постійної невизначеності. Одного разу ти можеш втратити дім, близьких, життя. За кордоном відчувала "відходняк" протягом кількох тижнів, звикаючи до нормальності мирного існування. Через якийсь час війна здається далекою, якимось страшним сном, який тобі наснився.
Війна п'є нашу життєву силу зсередини і ми звикаємо жити носячи цей рюкзак з додатковим тягарем на плечах. Відчути його тяжкість можна лише у просторі де її немає. Але від цього ти стаєш і сильнішим.
Все стало опуклим, помітним, людям важче стримувати та ховати те, що було глибоко всередині їхнього несвідомого. Оголеність і надмірність стає або підвищеною емоційністю, або навпаки замороженою скутістю. Я якось гостро стала відчувати небажання витрачати час на порожнє та безглузде, хочеться конкретного та розумного. Можливо це через близькість смерті, яка кружляє над Києвом майже щоночі.
Ти намагаєшся бути нормальним у ненормальному світі. Доводиться швидше добрішати та розумнішати, щоб не втратити свою душу.
У якому з громадських місць Києва ти не знаходився, відчуваєш, як простір наповнюється густою напруженістю, під час оголошення повітряної тривоги. Я, як і багато хто, навчилася автоматично перевіряти, "що на нас летить": шахед, балістика, крилата ракета, або ракета Х. Не знаю, для чого я це роблю, я не разу не була в бомбосховищі. Напевно для того, щоб емоційно підготуватися до сили вибухів, які я можу почути й до паніки, яка може початися. Псевдоконтроль над ситуацією, над ситуацією всередині моєї голови.
Тільки опинившись в іншій країні, ти розумієш, який тягар ти несеш живучи в Києві. Скільки твоєї енергії з'їдає страх і стан постійної невизначеності. Одного разу ти можеш втратити дім, близьких, життя. За кордоном відчувала "відходняк" протягом кількох тижнів, звикаючи до нормальності мирного існування. Через якийсь час війна здається далекою, якимось страшним сном, який тобі наснився.
Війна п'є нашу життєву силу зсередини і ми звикаємо жити носячи цей рюкзак з додатковим тягарем на плечах. Відчути його тяжкість можна лише у просторі де її немає. Але від цього ти стаєш і сильнішим.
Все стало опуклим, помітним, людям важче стримувати та ховати те, що було глибоко всередині їхнього несвідомого. Оголеність і надмірність стає або підвищеною емоційністю, або навпаки замороженою скутістю. Я якось гостро стала відчувати небажання витрачати час на порожнє та безглузде, хочеться конкретного та розумного. Можливо це через близькість смерті, яка кружляє над Києвом майже щоночі.
Ти намагаєшся бути нормальним у ненормальному світі. Доводиться швидше добрішати та розумнішати, щоб не втратити свою душу.