Перебування в стані жертви супроводжується відчуттям беззаперечної впевненості у власній безгрішності та правом висувати претензії. "Жертва", демонструючи свої страждання, створює у іншого відчуття поганості, а інший, допомагаючи жертві:
1. Відчуває себе рятівником, тобто переміщується у власне Ідеальне Я (сильного, доброго, справедливого).
2. Позбавляється від відчуття власної поганості в присутності страждаючої жертви.
3. Отримує можливість, не втрачаючи відчуття доброти, когось ненавидіти, проявляти агресію, тобто легалізувати власну темну сторону.
Але при всьому цьому, у рятівника, одночасно запускаються і процеси самозбереження, а саме, бажання бути подалі від страждаючого, позбутися його. "Жертва" через деякий час стає токсичною, атакуючою і примушуючою рятівника своїми стражданнями. Для того, щоб перестати її жаліти без почуття вини, отримати свободу, рятівник починає вишукувати у неї недоліки і навіть ненавидіти
Тим, хто справді хоче допомогти, необхідно поступово передавати відповідальність за порятунок самій "жертві", але "жертва", звикаючи до чужої допомоги, не лише відмовляється від бажання стати сильною та незалежною, а й починає цю допомогу вимагати. Якщо жертва спирається лише на свої почуття і ігнорує стан та емоції рятівника, то вона не здатна змінити свою поведінку і не розуміє, чому ставлення до неї змінюється на протилежне. "Жертва" починає ображатися, звинувачувати і від неї відвертаються навіть ті, хто готовий і може допомагати.
Культ страждань надзвичайно небезпечний як для окремої особистості, так і для народу країни. Окрім офіційної позиції, яку транслюють представники влади, існує настрій, який на несвідомому рівні створює загальне враження, а значить і ставлення до народу.
Окрім цього, навіть всередині країни у людей змінюється ставлення до страждань один одного. Хочеться відгородитися, відчужитися, осліпнути і оглухнути. Це прийнято називати "втомою від війни". Якщо інформаційний простір перенасичений стражданнями, то замість спільності з'являється роз'єднаність, бажання не знати, не чути всього цього. У цьому соромно зізнатися навіть самому собі, виникає почуття вини за власну холодність, але воно неминуче з'явиться, оскільки спрацьовує інстинкт самозбереження. Ті новини, від яких раніше було неможливо відірватися, сприймаються з певною відразою, відштовхуванням цієї інформації від себе.
Ставлення до чужих страждань проходить природні етапи розвитку, ставлення до власних страждань тримає особистість в емоційному бульбашці одного й того самого переживання. Для формування цілісного та реалістичного уявлення про те, що відбувається, необхідно враховувати обидва ці відношення. Це як мінімум вносить ясність.
1. Відчуває себе рятівником, тобто переміщується у власне Ідеальне Я (сильного, доброго, справедливого).
2. Позбавляється від відчуття власної поганості в присутності страждаючої жертви.
3. Отримує можливість, не втрачаючи відчуття доброти, когось ненавидіти, проявляти агресію, тобто легалізувати власну темну сторону.
Але при всьому цьому, у рятівника, одночасно запускаються і процеси самозбереження, а саме, бажання бути подалі від страждаючого, позбутися його. "Жертва" через деякий час стає токсичною, атакуючою і примушуючою рятівника своїми стражданнями. Для того, щоб перестати її жаліти без почуття вини, отримати свободу, рятівник починає вишукувати у неї недоліки і навіть ненавидіти
Тим, хто справді хоче допомогти, необхідно поступово передавати відповідальність за порятунок самій "жертві", але "жертва", звикаючи до чужої допомоги, не лише відмовляється від бажання стати сильною та незалежною, а й починає цю допомогу вимагати. Якщо жертва спирається лише на свої почуття і ігнорує стан та емоції рятівника, то вона не здатна змінити свою поведінку і не розуміє, чому ставлення до неї змінюється на протилежне. "Жертва" починає ображатися, звинувачувати і від неї відвертаються навіть ті, хто готовий і може допомагати.
Культ страждань надзвичайно небезпечний як для окремої особистості, так і для народу країни. Окрім офіційної позиції, яку транслюють представники влади, існує настрій, який на несвідомому рівні створює загальне враження, а значить і ставлення до народу.
Окрім цього, навіть всередині країни у людей змінюється ставлення до страждань один одного. Хочеться відгородитися, відчужитися, осліпнути і оглухнути. Це прийнято називати "втомою від війни". Якщо інформаційний простір перенасичений стражданнями, то замість спільності з'являється роз'єднаність, бажання не знати, не чути всього цього. У цьому соромно зізнатися навіть самому собі, виникає почуття вини за власну холодність, але воно неминуче з'явиться, оскільки спрацьовує інстинкт самозбереження. Ті новини, від яких раніше було неможливо відірватися, сприймаються з певною відразою, відштовхуванням цієї інформації від себе.
Ставлення до чужих страждань проходить природні етапи розвитку, ставлення до власних страждань тримає особистість в емоційному бульбашці одного й того самого переживання. Для формування цілісного та реалістичного уявлення про те, що відбувається, необхідно враховувати обидва ці відношення. Це як мінімум вносить ясність.